Проголошення миру

«У нас був дуже чудовий сніданок, незважаючи на надзвичайний насичений смак цибулі в чаї, який пояснювався тим, що воду кип’ятили в суповому чайнику. Деякі гвардійські офіцери, які йшли за нами та бівуакували біля пошти, повз яку ми проходили дорогою, увійшли, коли ми були за «нашою скромною трапезою», і надзвичайно смакували свою частку. Візок випереджав наш, і ми мали меншу користь від нашої вчорашньої праці (наш візок був більший, ніж їхній) сьогоднішньої частини шляху. Ми вирушили близько одинадцятої години, і незабаром почалася наша важка робота. Між ворогом, французами, і зимою дорога майже не була; Проте наш девіз був «vestigia nulla retrorsum», і полковник, майор, капітан, D.A.C.G., цивільні та солдати працювали, ніби за своє життя, і протягом дня вдалося виконати наступні корисні громадські роботи: № 1. Дорогу, забиту камінням з гори — зрубали дерева, зробили важелі та розчистили шлях — майорові нога майже зламана, кожна забруднена мастилом, нігті зламані, руки порізані, в. Дорога, відремонтована гвардійцями (що залишили нам на пам’ять папірець на палиці), виявилася завузькою, схил розкопали, поклали каміння, розширили дорогу. № 3. Зсув — зник край дороги. Ми збудували стіну з каміння, щоб підтримати край, і переможно пройшли. № 4. Ми їхали в розважливому темпі дорогою, яка в’ється, як шматок стрічки (не червоної, а білої) вздовж схилу гори, коли несамовиті крики з наступного повороту відкликали нас до нашого візка — виявили, що він спустився через яр, викидаючи грядки та в’язки на кілька сотень футів нижче, і лежав прямо в багнюці вищезгаданого яру на верхівці колісного мула. Ніхто не постраждав. Зняв колеса, зрізав кріплення і розпряг мула, який втік без ушкоджень, але був облитий багнюкою; підняв віз, виніс грядки, c., з яру; розпаковував візок і переносив багаж через погані ділянки зсуву; поставили віз на колеса, навантажили його та й пішли, радіючи, в дорогу.