Проголошення миру

«Коли ми увійшли в ущелину, яка веде в долину Варнутки, ми зустріли на дорозі кілька татарських сімей, чоловіків і дітей, які шукали, можливо, де б присісти. Цим бідолахам загрожує примусове повернення до своїх кочових звичок багатовікової давнини. Цивілізація зіпсувала їх. піастр! Дай мені піастр, Джонні! якщо ви француз, «Doe dong (призначений для dites donc), donnez moi piaster» — у молодості — яскравоока, красива раса, з тонкими зубами та чистим кольором обличчя; і коли старі, поважні на вигляд, завдяки своїм виразним рисам обличчя та довгим бородам, але в зрілому віці хитрі, жадібні, сором’язливі та підозрілі. Росіяни погано розповідають про них, кажуть, що їм не можна довіряти, що вони мстиві та недоброзичливі — розповідає рабовласник про свого негра. Більшість фруктових дерев у гарній долині Міскомія та Варнутка вирубали на паливо. Перетинаючи хребет, що відокремлює цю долину від Байдарської, минаємо повз потрощений і напівзруйнований замок «Перовський». Довгий час ця чарівна маленька вілла забезпечувала французькі та англійські кавалерійські аванпости смачним вином зі своїх підвалів і була врятована від розорення; але потроху речі виносили, і нарешті було зроблено загальне спустошення всього, що містилося — меблі були розбиті вщент, двері виламані, вікна винесені. Один офіцер полку легкої кавалерії, який розквартирувався там, забрав гарний порцеляновий сервіз, і більшість із цих небезпечних відвідувачів привезли з собою пам’ять про свої візити. Татари дуже раділи зруйнуванню цього місця, бо граф Перовський не був у них фаворитом, але вони завжди висловлюють найбільшу пошану та прихильність до князя Воронзова. Сам Байдар — середній татарський хутір у найкращі часи — зараз виглядає гірше, ніж будь-коли; із віконних отворів з усіх боків звисали пофарбовані ганчірки бриджі, а біля одного дуже хиткого, розваленого плетеного будиночка висіла табличка, яка повідомляла, що в «Кафе Пелісьє» добре їдять і п’ють. У села є одна перевага, якої не позбавлене жодне татарське село, — через нього тече струмок чистої води, а поруч є два-три гарних джерела. Люди жалюгідні; французи наймають цих чоловіків дроворубами та водіями арабасів, але грошей, які вони отримують, недостатньо, щоб забезпечити їм повний запас їжі чи належного одягу.