Від Кадікоя до стаціонарного двигуна стара дорога вгору по ущелині Віной була настільки крутою (1 з 12), і тому могла бути розмита, а ґрунт, по якому була готова пройти нижня лінія, був настільки поганим (у деяких місцях 1 з 7), що містер Дойн вирішив відмовитися від обох і побудувати нову дорогу навколо східного підніжжя Френчманс-Хілл, майже паралельно залізниці та серу Річарду. Ейрі дав згоду на зміни. Тут на значній відстані дорога була терасою на схилі пагорба, утвореному твердою вугільною вапняковою породою, і була отримана прозора металева дорога завширшки від двадцяти до двадцяти п’яти футів. На наступній ділянці, до хатини місіс Сіколь, стару французьку дорогу було розширено, вирізано глибокі стоки, піднято центр і накладено глибокий шар вапнякового металу.
На наступній ділянці, аж до седла, ґрунт знову дуже стрімко похилився, і дорога була терасою на милю, частково в скелі, пісковику та глині, а потім була сформована та металева, як і раніше. Від Балаклави до седла головною проблемою, з якою доводилося стикатися при підтримці дороги, були численні потоки води, що спускалися зі схилів пагорба. Щоб захистити дорогу від цього, траншеї були вирубані на верхній стороні, зигзагоподібно відповідно до лінії ґрунту, щоб перехоплювати воду та передавати її у великі водопропускні труби, споруджені під дорогою при кожному зниженні хвилястості пагорба. Таким чином, вода не могла потрапити на дорогу, окрім тієї, яка фактично падала на її поверхню, і ця невелика кількість швидко виносилась у бічні стоки. Всіляко позбавити дорогу від руйнівної дії води, як підземним, так і поверхневим дренажем, є основним принципом будівництва дороги; без уваги до цього будь-яка праця буде марною. Від Балаклави до седла, близько трьох з половиною миль, роботи{443} на всьому протязі були дуже важкими, а забезпечення дренажу було великого масштабу; окрім приблизно десяти миль відкритих котлованів, було побудовано від 150 до 200 водопропускних труб; через велику нестачу матеріалів вони були сформовані різними способами — багато з бочок з водою Армійського робочого корпусу, деякі — зі свинячих бочок Комісаріату, інші — з фашин Королівського інженера та зеленої деревини для платформ.