Ситуація

Якщо до цих міркувань додати горезвісні настрої та думки високопоставлених осіб, які виступали за припинення{436}облоги[31] та відступ армії з Криму після битви під Інкерманом, то стане зрозуміло, що наші перспективи були б не набагато кращими, якби минулої зими була така погода, якою ми насолоджувалися в другій половині 1855 року. Незручності, яких доставляв армії знаменитий фланговий марш, з кожним днем ​​ставали більш очевидними після провалу першого бомбардування. Фланговий марш викликав опір або сприймався з неприхильністю офіцерів великого авторитету та людини, чию мудрість і майстерність рідко можна обдурити у військових операціях, хоча він не є солдатом і не командує на суші. [32] Сам спуск на Крим був сміливим ударом; це був перший крок до взяття Севастополя. Битва при Альмі залишала доступ до міста відкритим для нас, коли ми забажали. Фланговий похід князя Менщикова на Бакшисерай і Сімферополь, хоча і дещо висміюваний у той час, тепер вважається розважливим і сміливим рухом, але він, безперечно, розкрив північ від Севастополя, Чорної та Балаклави; і оскільки наші генерали вирішили відмовитися від різкого характеру експедиції та прийняти для наших операцій стратегічний характер, на який вони не мали попередніх претензій, ми були змушені стежити за гаванями, і затоки Балаклава, Каміш і Касач зустрілися з очима і визначили нашу долю. Потім настав період, протягом якого росіянам дозволили оговтатися від хвилювання й повернутися до Севастополя під керівництвом надзвичайно геніальної людини, без дозволу чи перешкод, або спроб втручання чи запобігання. Тоді вони почали зачатки великої роботи, яка збентежила наші зусилля протягом одинадцяти довгих місяців випробувань, страждань і кровопролиття, героїчно витриманих і подоланих.