У просторі між лініями, де колись стояли наші батареї, і гаванню, земля була буквально встелена ядрами, що вгрузли в ґрунт: там були рови й траншеї, в яких вони лежали густо, як яблука в кошику. Їх можна було побачити будь-якого розміру, від великої тринадцятидюймової бомби та 68-фунтового ядра до маленьких «хлопців» із приємною винною назвою, яких дуже неприємно зустріти в повітрі. Уламки снарядів вимостили дороги — зубчасті, іржаві шматки заліза, нескінченно різноманітні за розміром і формою. Мимоволі думалося, скільки ж міцних хлопців знайшли свій вічний спокій від цих нерівних осколків. Потім траплялися понівечені гармати: одні без цапф, інші з відбитими дулами, деякі розірвані на шматки, а на інших виднілися вм'ятини, наче від молота Циклопа. Ви піднімалися на Редан або на Малахів курган, дивувалися розмірам цих знаменитих укріплень і радше дивувалися тому, що вони взагалі стали нашими, ніж тому, що вони так довго протистояли надзвичайним зусиллям англійців і французів. Вони справді були мішаниною земляних валів, каміння, куп ядер, розбитих бомб і пошкоджених гармат, усе порите й пошарпане — витвір велетнів, перетворений на хаос. А потім — похмурі, смердючі бліндажі, в яких так довго ховалися вперті росіяни, гірші за більшість підземель.
На початку листопада стало відомо, що сер Вільям Дж. Кодрінгтон змінить командування армією замість сера Джеймса Сімпсона в місцевому званні генерала, і що сер Річард Ейрі, генерал-квартирмейстер, буде замінений або полковником Ветеролом, або полковником Гербертом.
Генерал Кодрінгтон оголосив про своє підвищення в такому порядку:
«Штаб, Севастополь, 12 листопада.
«Я прийняв командування армією відповідно до наказу Її Величності. Це з почуттям гордості та впевненості в підтримці, яку, як я знаю, буде щиро надано будь-якому офіцеру, удостоєному такого доручення.
«Армії Франції та Сардинії об’єдналися з нами на цій землі. Ми добре знаємо їхню хоробрість, бо ми це бачили; ми знаємо їхню дружбу, бо ми з неї скористалися; у нас спільні труднощі, небезпеки та успіхи — основа взаємної поваги; і всі вважатимуть своїм задоволенням, а також нашим обов’язком {424} продовжувати ті доброзичливі стосунки, які є результатом інтимного союзу між Наша армія завжди зберігатиме свій високий характер у бойових діях. Наш обов’язок підтримувати є найкращими запоруками майбутнього успіху, і я вірю в те, щоб армія залишалася знаряддям честі та гідності Англії.
«В. Дж. Кодрінгтон, «Генеральний командувач силами».
Прощання з генералом Сімпсоном з'явилося напередодні ввечері, і воно було таким: