У суботу вдень, 20 жовтня, наші союзники пригостили росіян прекрасним видом на імператорську гвардію на кавалерійській рівнині Балаклави. День був чудовий, і поні були реквізовані, і жодного кінця червоних курток, упереміш із синіми кавалерійськими сукнями, не було видно, що сходяться з усіх точок до плацу. Гренадери, єгері, зуави, інженери та артилерія гвардії були витягнуті на рівнині. Генерал М'Махон, а за ним численний штаб, до якого тимчасово приєдналися сер Колін Кемпбелл і велика кількість англійських офіцерів, щохвилинно оглядали їх. Гренадери виглядали войовничо й імпозантно у своїх довгих блакитних мундирах і високих ведмежих шкурах; егері розумні та активні у своєму чудовому та службовому костюмі; зуав, як завжди, мальовничий і ефектний. Єгері та зуави викликали захоплення у наших офіцерів. У той час вони були, мабуть, найдосконалішими солдатами у світі — я маю на увазі не лише бойові якості, але й військові якості та одяг, спорядження, здібності до маршу та витривалість — усе, коротше кажучи, що становить досконалість солдата.
Тим часом росіяни продовжували обстрілювати місто тиждень за тижнем, не маючи відповіді. Вони стріляли в основному по Севастополю{423} Власне, але час від часу вони пускали постріли чи снаряди в Карабельну, а іноді брали за ціль флагшток на Малакові. Зрідка якийсь офіцер-артилерист, ніби раптом роздратований, підскакував у люті й наказував одразу вистрілити з півдюжини мінометів. Важко зрозуміти, чому союзники пощадили це місце, якщо тільки ми не очікували, що вони підуть і залишать нам свої форти в хорошому стані, а це було надто багато. Поза містом французи наполегливо працювали, вирівнюючи облоги, засипаючи траншеї тощо, хоча важко було сказати, чому вони взяли на себе такі зусилля, якщо тільки вони не враховували ймовірність того, що вони, у свою чергу, можуть бути обложені росіянами.