Експедиція до Кінбурна

До того, як він став таким густим, нашою єдиною розвагою було спостерігати за значними силами кінноти та кінної артилерії, висадженими на скелі, приблизно за шість миль від Одеси та за три милі від нашої стоянки. Вони, очевидно, мали виконувати роль літаючої колони спостереження та здійснювати марш на будь-якій частині узбережжя, якій могли загрожувати наші війська. Він складався з чотирьох солдатів якогось уланського полку, і з того часу, як я вперше його побачив, о дев’ятій ранку, і доки він не загубився в тумані, він рушив лише один раз, а потім просто шикувався в ескадрильї та риссю, обертався й знову вишикувався в подвійну лінію. Кілька ракет могли б у будь-який момент змусити цю шляхту втекти, але ми не прагнули завдати марних втрат чи досади ворогові. Канонерський човен міг набігти на близьку відстань і обстріляти їх на дозвіллі абсолютно безкарно; Ні, більше того — якби адмірали хотіли завдати такого сильного удару по Росії, яка хвалиться, що вона невразлива, і яка хвалиться, що, подібно до Антея, вона набуває нових сил від кожного повалення, міномети, канонерські човни та плавучі батареї могли б підійти досить близько, щоб обсипати місто далекобійними пострілами, ракетами та бомбами, не маючи шансу бути враженими. ворогом, врятувати великою удачею. Місто не можна було пропустити, але це дуже гарна практика — потрапити на довгу низьку чорну лінію — змію в траві, яка крутиться й звивається — на відстані 2500 ярдів. Нехай світ знає, що Одесу знову «пощадили», і, справді, ніхто, хто дивився на місто, яке змішує пишність Сходу з твердою і масивною величчю Заходу, не міг відчути жодного бажання його знищення, якщо це не було конче необхідно для успіху війни та для досягнення миру.