Експедиція до Кінбурна

10 жовтня туман продовжувався, і він був гідний найкращих зусиль атмосфери Лондона в листопаді. Воно не було такого насиченого кольору, такого жовтого чи такого затхлого, але воно було однаково густим і липким. За кольором він був білий, і іноді сонце вибивало на ньому місячну імітацію його кулі, і в сприятливі моменти можна було побачити слабкий знак його існування нагорі. Час від часу ви вловили темні обриси судна, що вимальовувалися крізь туман; ви напружили очі, щоб розгледіти свого сусіда, але ви могли б з таким же успіхом спробувати вибрати деталі «котлів жиру» Тернера або його кораблів-фантомів, і, коли ви дивилися, бачення зникало. Вода текла{405} важким маслянистим шаром, і єдиним шумом, який можна було почути, був плескіт ледачих хвиль об гребні колеса, стукіт керма та скрип дивної деревини, коли він терся об своїх товаришів. "Але слухайте! Є пістолет!" Глухий вибух звуку, за яким слідують відлуння, схожі на бурмотіння далекого грому, викликані відлунням доповіді об борти кораблів, означають, що адмірал хоче вказати свою позицію якомусь відсталому, який ще не приєднався до флоту. Урочисто, крізь тишу, що входить між цими сигналами, доноситься повний гучний гул церковних дзвонів з Одеси. Можливо, тато Миколай чи тато Даниїл навіть зараз переконують нервову та модну конгрегацію, що туман, який приховує їхнього ворога від очей, є результатом його власного заступництва перед святим чи мучеником, і ці дзвони, які так солодко дзвонять, можливо, використовують свої металеві язики, щоб закликати лихо на наші голови та закликати благословення Неба на воїнів царя. З наближенням дня туман темнішав, глибшав, густішав. Дуркотіння барабанів — стукіт гребних коліс, коли самотній пароплав обережно змінював причал — удари дзвонів кораблів і звуки гармат через великі проміжки часу були єдиними доказами того, що навколо нас лежить великий флот. Будь-який зв’язок між кораблями припинився, бо ніхто не міг сказати, де його наступний сусід; фактично, філософ знайшов би це чарівне місце для вивчення та роздумів. Але ті, хто звик до більш активного існування, виявили, що час дуже важкий для них, і хвилювання від того, як чоловіки «стукають по рушницях», від того, як вони та хлопці вимовляють свій артилерійський катехізис «№ 4», — «Виймає томпіонів, виносить порт, черв’яки їх, губки, таранить, вибігає та тренує» — від спостереження за барометр, спостерігати за годуванням птахів і оглядати різноманітних собак, свиней і птахів, які є улюбленцями екіпажу, а також більш значні насолоди офіцерів, через деякий час зникли, і один — навіть під Одесою, і щока до щелепи з ворогом — був змушений позіхнути генералом Енуї. Те, що відбувалося навколо нас, ніхто не міг побачити чи сказати, і кожного охопила жахлива похмура людиноненависницька цікавість з'ясувати, скільки часу довго тримався чорноморський туман, який викликав найразючіші заяви від похмурих старих смол, що «якщо це нерівний назовні, з легким вітерцем із півдня та вестерду, він може триватиме два тижні — так, це може бути». Різноманітні похмурі переживання не бажали посилити ймовірність повторення такої жвавої події. — А потім настане погана погода, і я хотів би знати, що ми можемо зробити, оскільки на борту є люди?