У перший тиждень жовтня армія була у відмінному стані. Воно було майже таким же чисельним, як і те, з яким герцог воював у битві при Вітторії. Піхота налічувала 27 тис. осіб; кіннота 3500; артилерія 9000 — загалом, генерал Сімпсон мав під своїм командуванням не менше 38 000 бойових людей. Скарг було мало; але армія ненаситна, і її постачальники повинні бути продуманими і передбачливими, як мурахи. Величезні купи магазинів зникли за день. Усім комісаріатам у Балаклаві можна було б сказати — «Nulla fronti fides», — «Не вірте фронту».
Про стан російської армії, що отаборилася на Бельбеку{387}, нічого достеменного не було відомо, але час від часу можна було поглянути на світ поза межами супротивних вартових. У російській армії було багато рас, але, здавалося, ніхто не бажав дезертувати, окрім поляків, і кількість незадоволених солдатів, які перейшли до нас, була справді дуже малою. На пікетах час від часу з’являвся якийсь болячий, обдертий, виснажений, хворобливий на вигляд дезертир, який розповідав сумну історію про потреби й страждання. Був він долоном чи ні? Двоє останніх, що прибули до генерала Сімпсона, поляк і росіянин, були в такому стані, що викликав у наших солдатів найжвавіше співчуття. Одяг їхній був у лахмітті, а уламки чобіт ледь чіплялися до ніг. Вони прийшли з війська під Байдар, і заявили, що всі чоловіки в такому стані; що все, що їм потрібно було їсти, — це хліб, печиво та ячмінь, що вони не отримували м’яса і мали лише час від часу чверть пайка горілки чи спиртного; і ми спостерігали, як ці двоє чоловіків сміялися і здивовано розводили руками, коли вони проходили повз величезні купи провіанту, накопиченого на нашому депо на Коль. Вони сказали, що сміялися з брехні, яку їм сказали. Їхні офіцери казали, що союзники голодують і не мають корму для своїх коней. Полковник Блейн послав сержанта Гіллеспі з департаменту старшого маршала, під безпосереднім контролем якого перебували всі в’язні, до російських складів Севастополя, щоб отримати для них шинелі та одяг, але він не знайшов жодного черевика; було помічено, що чобіт у запасі не було, коли це місце було захоплено, і що шістдесят два в’язні, яких знайшли п’яними та сплячими серед руїн, були погано одягнені та не мали черевиків чи черевиків.