Тиша в таборі була майже тривожною; якби між містом і північною стороною і через Черну час від часу не гармати, було б жахливо. Морська бригада була розбита і відправлена на борт корабля. Наші батареї були роззброєні; армійський робочий корпус за підтримки солдатів займався формуванням нової дороги від Балаклави, паралельної лінії залізниці. Усе довкола свідчило про намір начальників розташувати військо на зимових квартирах на місці свого табору.
Сапери та мінери топили шахти, щоб знищити доки, які коштували Росії стільки турбот, грошей і кровопролиття; і, якби вони не були задумані як пособники насильства, можна було б пошкодувати, що такі чудові пам’ятники людської майстерності були розбиті на атоми. Але флот Сінопи відплив звідти, у них він був відремонтований після повернення; і ці судна були побудовані не для сприяння миру та торгівлі, а для того, щоб вразити та знищити їх.
У вівторок, 11 вересня, було укладено перемир’я, щоб здійснити обмін листами на користь ув’язнених і зробити запити щодо зниклих безвісти офіцерів з обох сторін. Російський офіцер, який його проводив і який мав бути командиром «Володимера», висловив ту ж думку, що й російський адмірал у понеділок, 10 вересня: «З цим перед нами», вказуючи на руїни Севастополя, «мир далі, ніж будь-коли». Росіяни мали дуже великі парки артилерії на північній стороні гавані; і купи провізії, матеріальних засобів і вугілля, які були видні, свідчили про те, що вони не хотіли мати засобів для ведення війни, що стосується таких речей. Багато {372} гармат, знайдених тут, були відлиті в Карроні з літер на їхніх цапфах і штанах.
Ворог наполегливо зводив величезні земляні укріплення з північної сторони, і ми спостерігали, як це робили з 27 вересня по 17 жовтня 1854 року, і бачили, як вони готують свою оборону, з певним переконанням, що ми зможемо донести їх, або підірвати їх, або взяти їх у той чи інший спосіб за рік чи два. Тим часом погода прийшла зі своїм словом і сказала нашим нарадчим генералам: «Стоп! Оскільки ви так довго чекали, я не дозволю вам рухатися зараз».
Саме 19 вересня, за дванадцять місяців до того, як це було написано, армії союзників вирушили зі Старого форту, і росіяни пролили першу кров у Бульянаку. Який насичений подіями рік минув! і як мало людей вижило через усі наші страждання та нашу славу!