Російські пароплави

За один рік ми штурмували висоту Альми, витримали славну катастрофу під Балаклавою, воювали у великій битві під Інкерманом, охопили Азовське море та його узбережжя, спустошили Керч і захопили Єнікале, були свідками битви на Чорній, відкрили сім бомбардувань Севастополя, стримували кожного генерала та кожного солдата, яких Росія могла залишити; і після того, як ми перенесли всі лиха, яких міг заподіяти нам ворог вдома та за кордоном, — пройшовши крізь літню спеку та зимовий мороз — після очищення у вогні хвороб і смерті, відсічі та лиха, і, перш за все, у сяйві перемоги, британське знамено пливло над Севастополем! Але наша армія була не та. Фізіологи кажуть нам, що ми піддаємося постійному заряду, і що жодна частина Джона Сміта 1854 року не входить до композиції тієї самої шанованої особи 1864 року; але ми зуміли виробити десятки сотень атомів у нашій британській армії між 1854 і 1855 роками, і серед корпусу корпорації, яка висадилася в Криму дванадцять місяців тому, було справді небагато. Деякі полки оновлювалися тричі, інші змінювалися двічі. Зміни були не на краще — старі речі були кращими за нові. Старі солдати зникли; в одних полках було не більше п’ятнадцяти чоловік, в інших — не так багато, залишаючись поза тими, хто чудовим{371} парадом рухався до свого першого бівуаку. Тих, кого поглинула війна, не замінили кращі люди. Легка дивізія — ті стійкі, благородні вояки стрілецької бригади; браві стрільці; 19-й, 23-й, 33-й, 77-й, 88-й — люди, які на кривавих крутищах Альми нанесли зуби тій страшній російській батареї — як мало їх тоді залишилося думати й дивуватися невдачі в Редані! Друга дивізія, давні товариші Світла у важкій боротьбі та важкій праці, на жаль, скоротилася. Третя дивізія, хоч і звільнилася від активної участі в будь-якій із великих битв чи крововій боротьбі війни, була тяжко вражена хворобою, і брала на себе значну частку виснажливих і неприємних обов’язків окопів та облоги, а її старі солдати були виснажені, як і солдати інших корпусів. Четвертий дивізіон заслужив собі високу репутацію. У запеклій боротьбі Інкермана воно здобуло нетлінні лаври, які мало кому з переможців залишилося носити. Щодо гвардії — тих величних батальйонів, які закріпили тріпотливі крила перемоги на Альмі та вперто протистояли натиску московської піхоти, що накочувала Інкерманські ущелини, — хвороба й бої зробили свою справу, але надто впевнено, незважаючи на перепочинок у окопах під час нашої зимової весни, який був дозволений їхнім швидко зникаючим колонам.