Капітан Вільєрс з 47-го полку, який командував прикриваючою групою, наказав своїм людям дотримуватися найвищої тиші, і такий же наказ було дано морякам. Приблизно о 2:30 ночі, коли вона пробула близько години на своєму новому місці, у її носовому люку було помітно широке світло. Пароплав, що лідирує на протилежному боці, через секунду згодом показав відблиски однакової яскравості, а потім один! два! три! чотири! п'ять! — як із сигнальних гармат, решта пароплавів, за одним винятком, випускали вогняні струмені. Невдовзі струмені перетворилися на стовпи полум’я й диму — подув свіжий і сильний вітер, тож вогонь швидко поширився й незабаром освітив усе небо. {370} Щогли швидко облизалися й розігрілися до полум’яного сяйва, а такелаж спалахнув уривчастими коливаючими лініями світла, борючись із вітром на все життя: двори сипали на воду палаючий дощ іскор і палаючих осколків. Північні роботи можна було легко простежити у світлі пожежі, і обличчя російських солдатів і матросів, які були розкидані по поверхні скелі, час від часу сяяли, виправдовуючи Рембрандта. Невдовзі посудини стали нічим іншим, як величезними ковчегами сліпучого світла, яке люто шипіло й тріскотіло й викидало хмари іскор і вугілля; гармати, розжарюючись, вибухали й трясли божевільні корпуси на атоми. Один за одним вони спускалися у вируючі води.
На світанку залишився лише один пароплав. Човен відштовхнувся від берега і, залишившись приблизно десять хвилин, повернувся до берега. Дуже швидко судно охопило щось на кшталт внутрішніх конвульсій — спочатку воно занурило ніс, потім корму, потім кілька разів неспокійно похитнуло й нарешті, після короткого тремтіння, опустилося тілом, спритно затоплене. Так було помщено Сінопу. Від людей, які планували, моряків, які виконали, і кораблів, які брали участь у цій пам’ятній експедиції, не залишилося жодного сліду. Корнілов, Начимов, Істомін та їхні екіпажі зникли безвісти: їхні судна спочивають на дні севастопольського рейду. Росіяни воліли бути агентами власного знищення і не дали завойовнику шансу похвалитися плодами своєї перемоги. Ми не могли порадувати добрих людей Плімута чи Портсмута виглядом російських лайнерів і пароплавів. Ми могли лише підштовхнути ворога до вибору знищити або зробити роботу за нього, і він незмінно віддавав перевагу першому.