Посеред однієї з цих «камер жахів» — бо їх було багато — було знайдено мертвих і живих англійських солдатів, і серед них бідолашний капітан Воган з 90-го, який згодом помер від ран. Зізнаюся, мені було неможливо витримати видовище, яке жахнуло наших найдосвідченіших хірургів; смертельний, липкий сморід, запах гангренозних ран, зіпсованої крові, гнилої плоті були нестерпними й нестерпними. Але що мали відчути поранені, які були змушені все це терпіти і які пішли з життя без руки, щоб дати їм чашку води, чи голосу, щоб сказати їм хоч одне ласкаве слово? Більшість із цих чоловіків були поранені в суботу — багато хто, можливо, у п’ятницю перед тим — справді, неможливо сказати, скільки часу вони могли там перебувати. Поспішаючи відступати, москалі, здається, приносили мертвих людей, щоб прибрати їх з дороги, і клали їх на піддони, жахливо знущаючись. Щоб відступ був забезпечений, ворог мало дбав про поранених. Лише в понеділок вони прийняли тих, кого ми надіслали до них під час короткого перемир’я з цією метою, якої, я вважаю, прагнули самі, оскільки наші переповнені лікарні не могли вмістити, а наші перевантажені хірурги більше не могли піклуватися про них.
Наступним був Великий Редан. Така сцена краху і руїни! — усі будинки позаду — маса битого каміння — годинникова вежа, з пострілом прямо через годинник; пагода в руїнах; інша годинникова вежа, де всі годинники знищені, крім циферблата, з написом «Barwise, London»; куховарні, де серед посуду текла людська кров; в одному місці снаряд застряг у котлі й розніс його разом із вмістом і, ймовірно, супроводжуючими на шматки. Скрізь розруха і розруха. Очевидно, колись це був квартал краси. Найстаріший житель не міг впізнати його в той фатальний день. Піднявшись на страшно завалений убитими Редан, ми побачили сцену відчайдушної атаки й оборони, яка коштувала обом сторонам стільки крові. Від рову на вулиці було погано — він був нагромаджений мертвими англійцями, деякі з них обгоріли й почорніли від вибуху, а інші були розірвані до невпізнання. Кількість розбитих габіонів і лафетів тут була надзвичайною; земля була вкрита ними. Бомбозахисні засоби були такими ж, як і в Малакові, і в одному з них було знайдено нотну книгу з жіночим іменем, а біля входу була пташка-канарка та ваза з квітами.{368}