Приготування до штурму

Змагання, на яке так довго були звернені погляди Європи — подія, від якої залежали надії багатьох могутніх імперій, мало не вирішене. 9 вересня Севастополь був у вогні! Флот, об’єкт стількох дипломатичних суперечок і стількох кривавих боїв, зник у безодні! До величезної, але славетної трагедії додалася ще одна велика бійня, глядачами якої був тривожний і схвильований увесь світ, від найцивілізованіших націй до найварварських орд Сходу. Серед криків перемоги й криків відчаю — у несамовитій радості й пристрасній скорботи — пелена чорного диму, просіяна вогняними спалахами вибухаючих фортець, опустилася на сцену, на якій було зображено стільки різноманітних рис людського нещастя й людської величі, такої високої витривалості й спокійної мужності, такої мізерності й слабкості, — на якій переслідували характери, які історія може згодом розвинутися так само широко, як і боротьба, в якій вони були залучені, і досягти гігантських розмірів, або вона може зменшитися до найменших розмірів, як негідних ролей, які вони зіграли. Тупа, дивна тиша, яку час від часу порушувала гуркіт цитаделей і палаців, рознесених у порох, змінилася безперервним діалогом гармати, яка так голосно й так сердито говорила цілий рік. Стомлені{342} армії, відокремлені одне від одного морем вогню, відпочивали на своїх озброєннях і з різними почуттями дивилися на все, що залишилося від об’єкта їхніх конфліктів. 8-го ми відчули, що великий успіх наших доблесних союзників був дещо заплямований нашою власною невдачею, і сумнівалися, що росіяни покинуть будь-яку надію повернути Малаков. Наступного дня, близько полудня, ми гуляли вулицями Севастополя і дивилися на його руїни.