Описати цю сцену неможливо. Не було жодної миті, коли б снаряди не зі свистом пронеслися в повітрі; не було жодної миті, коли б небо не було зшито їхніми вогняними вигинами чи освітлено їхнім вибухом. Кожен снаряд розірвався, як і належить, і{339} лінії російських земляних укріплень Редана, Малакова та всіх їхніх батарей стали чітко помітними у постійному світлі незліченних вибухів. Росіяни майже не намагалися відповісти. О п'ятій годині було помічено, що фрегат у другій лінії, біля північного боку, димить, і, коли ставало темніше, було видно, що з його боків виходить полум'я. Люди та офіцери кинулися до передньої частини в найбільшому захваті та хвилюванні, і, коли настала ніч, усе судно було охоплене одним великим полум’ям від форштевня до корми. Захоплення натовпу на пагорбі Каткарта було сильним. «Ну, це справді чудове видовище! Побачити, як нарешті торкнулися одного з тих збентежених кораблів!» Ці та багато інших і сильніших висловлювань лунали з усіх боків, але були деякі мудрі люди, які думали, що росіяни підпалили корабель або що діяли підпалювачі та незадоволені, а один джентльмен навіть зайшов настільки далеко, що сказав, що він «вважав, що це був просто сигнал, можливо, відкликати свою кавалерію з Євпаторії!» Достеменно невідомо, як це було зроблено. Деякі казали, що це зробили французи; інші, ми самі; і бомби, розжарений постріл і ракети були по-різному названі як засоби, за допомогою яких було підпалено судно. Незважаючи на зусилля росіян, полум'я поширилося і незабаром вийшло з портів і чверті галереї. О восьмій годині світло було настільки сильним, що будинки міста й форти з іншого боку можна було розрізнити без праці. Щогли стояли довгі, височіли вгору, як великі вогняні стовпи; але один за одним вони спускалися; палуби впали близько десятої години, а опівночі фрегат згорів до самого краю води.
Уночі вівся безперервний вогонь з метою не дати росіянам виправити пошкодження. О 10-й годині вечора нашим батареям було надіслано наказ відкрити вогонь наступного ранку, щойно добре розвидниться, але їх обмежили п'ятдесятьма пострілами на кожну гармату. О 5.30 ранку всі батареї від Карантину до Інкермана почали обстріл зі страшенним гуркотом. У цій бурі було три перерви або затишшя: одне з пів на дев'яту до десятої; друге з дванадцятої до п'ятої; і третє з пів на сьому до сьомої — у ці проміжки часу вогонь був порівняно слабким.