І грали вони дуже добре. Щоправда, театром слугувала ампутаційна палата бригади, але жодні роздуми щодо її майбутнього та минулого використання не затьмарювали відчуття теперішньої насолоди. Декорації були доставлені з корабля «Лондон», актори — з бригади. Була там приємна балерина, якій о третій годині ночі належало йти в траншеї, щоб обслуговувати 68-фунтову гармату, а роль Рози виконував привабливий молодий помічник боцмана. Пісень було вдосталь, з легким присмаком матроського кубрика та рефреном великих гармат, що гуркотіли в яру з передової; але всі вони були високо оцінені, а танці були визнані гідними Театру Її Величності до того, як Терпсихора та містер Ламлі пішли на спочинок. Не бракувало й модних та видатних персон, які прикрасили виставу своєю присутністю та розбавили натовп із 2000 простолюдинів, що так добродушно раділи, сміялися та аплодували. «Герцог Ньюкаслський» звернув особливу увагу на п'єсу «Глухий як тетеря» і викликав на біс виконавця матроського танцю хорнпайп. Лорд Рокбі був таким же старанним, як і його світлість. Відчуття насолоди не затьмарювали далекобійні гармати, які час від часу посилали навісні постріли поблизу театру; і якщо глядачі веселилися, то веселилися й виконавці, які грали з дивовижним запалом і смаком. Що б про все це подумав старий Бенбоу чи похмурий старий Клаудслі Шовелл?
Рано вранці 1 вересня відбулася вилазка на передові траншеї нашої правої атаки, і росіяни вели дуже сильний вогонь по наших робочих групах.