Поразка росіян

Невдовзі я повернувся на фронт і побачив генерала Сімпсона та кількох штабних офіцерів, які спускалися з сардинських позицій, звідки вони спостерігали за боєм. Вони поверталися до штабу; але капітан Колвілл, ад'ютант генерала, молодий та здібний і багатообіцяючий офіцер, завжди допитливого складу розуму, повернувся зі мною, і ми поїхали через міст. Французи, однак, були вперті й не дозволяли нам перетнути tête-du-pont, оскільки ми були en pleine portée з гарматами, розміщеними за білим уступом на пагорбі з протилежного боку. Ми могли бачити, що сардинці відновили свою стару землю і зайняли висоту, з якої їхні передові пости були відбиті на початку дня. Далі ми могли бачити російську кінноту, але велика маса піхоти повністю відступала; а о дев’ятій годині дорога до ферми Маккензі була заповнена щільною колоною спраглих, хворих на ногах, побитих росіян. Вигляд поля, акведуку та річки був жахливим, що неможливо описати; — тіла були щільно збиті партіями і лежали у файлах на дві-три глибини, де виноград прорвався крізь стовпи. Протягом двох днів тіла гнили на землі, яка лежала поза французькою лінією, і перша російська група поховань зійшла лише 18-го, коли сморід був настільки сильним, що люди ледве могли виконувати своє огидне завдання. Генерал Рід був убитий на початку бою; і росіяни втратили всіх офіцерів, які командували атакуючою колоною. Їхні загальні втрати становили, за нашими оцінками, від 12 000 до 15 000 чоловік.{322}