5-го числа бригадний генерал Лок'єр отримав накази для Цейлону, а полковник Віндхем, C.B., був призначений його наступником у командуванні Другої бригади, 2-го відділу. 3 серпня генерал Канроберт був відкликаний.
Рано 7-го числа генерал Сімпсон обійшов лінії, оглядаючи роботи. Військова рада відбулася ввечері в середу, 8 числа, у британському штабі. Головні медичні працівники дивізій отримали наказ очистити госпіталі, відправити в Балаклаву безпечних для переміщення хворих і завершити підготовку до прийому поранених.
Відпустки продовжували надаватися в дуже значній мірі. Беручи до уваги п'ять із останніх на той час генеральних наказів, наказів від 3, 5, 6, 7 і 8 серпня, ми знаходимо імена щонайменше сімдесяти офіцерів, які отримали дозвіл на відсутність. З них двадцять дев’ять вирушили до Англії — двадцять шість із них на підставі медичних довідок, а троє — у «термінових приватних справах» або з огляду на особливі обставини: двадцять сім поїхали до Скутарі та Терапії на періоди від двох до п’яти тижнів; дванадцять на борт корабля, а два до монастиря Св. Георгія, де було десять кімнат, обладнаних для хворих або одужуючих офіцерів. Я чув, як один полковник заявив, що в його батальйоні на службі лише один капітан і три заступники, і що, отже, йому довелося послати в окопи сто людей під керівництвом{312} вісімнадцятирічного юнака. Якщо такий стан речей не можна було змінити, то, принаймні, було дуже прикро. На заміну тим, хто пішов додому, не вийшло достатньо офіцерів. Тривала облога — якщо її можна було назвати облогою, яка насправді була виснажливою боротьбою між двома рядами відокремлених фортів — звичайно не користувалася популярністю серед офіцерів армії, небагато з яких хотіли залишитися, якщо мали поважний привід для повернення додому, тоді як небагато бажали повернутися сюди, коли втекли. Я переконаний, що якби в кампанії було більше руху — якби замість одноманітної окопної служби ми займалися звичайною війною, маневруванням, маршем, боями, то було б менше і хвороб, і менше було б відпусток. Я не намагаюся вирішувати питання, чи іноді відпустку було надано надто легко і більше з інтересів, ніж з необхідності. Вважалося, що французи впадали в іншу крайність, і мені наводили випадки, коли життя цінних офіцерів було б врятовано, якби їм дозволили поміняти сувору службу (одна ніч із трьох в окопах, незалежно від звичайної охорони та парадів, не може вважатися легкою працею) на період відпочинку в більш сприятливому кліматі.