Над рівнинами біля міста Єнікале була досить сильна течія зі швидкістю близько трьох миль на годину, і вода була майже такою ж каламутною, як у Темзі, і більш жовтого відтінку, коли випливала з Азовського моря. Два канонерські човни, кожен з яких перевозив дванадцять маленьких частин, були пришвартовані біля фортів{268} Єнікале, а поруч з ними стояла плавуча батарея, озброєна двома дуже важкими гарматами, підлога яких була на одному рівні з водою, а гармати були зовсім непокриті. Одного чоловіка знайшли мертвим на батареї в Єнікале, він лежав, коли він падав, із сірником у руці, близько до рушниці, з якої він збирався стріляти, а ще двох росіян знайшли мертвими на березі, але вони виглядали так, ніби їх убило вибухом магазину. Рушниці в Єнікале були нові й гарні. Деякі з них були встановлені на дивному вертлюзі — платформи були за американським принципом. Кажуть, що один латунний виріб, який лежав біля гауптвахти, був узятий у турків у Сінопі. Два барки, озброєні гарматами на головній палубі та використовувані як транспортні засоби, лежали на піску, де їх потопили наші кораблі, коли вони намагалися втекти в Азовське море. Підозрювали, що було мало регулярних військ пропорційно чисельності в Керчі та Єнікале та навколо них, і що серед солдатів, які тримали таку слабку та безславну оборону, була велика частка інвалідів, місцевих ополченців та пенсіонерів. Вигляд нашої армади при її наближенні мав бути дуже грізним. У госпіталі, який був у чудовому порядку, містилися хворі та поранені солдати, перші хворіли на ревматизм, другі прислані з Севастополя. Ворог вистрілив з магазину впритул, не дбаючи про цих нещасних, і кожне скло у вікнах розбилося вщент від вибуху. Загальна кількість гармат, взятих у Єнікале, становила близько двадцяти п’яти, з яких десять знаходилися в батареї всередині старих генуезьких валів, чотири в окремій батареї, а одинадцять лежали частково розібраними біля робіт.
Близько пів на сьому батареї в Керченській затоці припинили вогонь, і росіяни покинули місто. Темні стовпи диму, забарвлені біля основи полум’ям, почали здійматися по всіх схилах пагорба. Деякі з них піднімалися з урядових будинків і магазинів Амбалакі, де ми висадилися; інші з ізольованих будинків далі вглиб країни; інші з магазинів, які відступаючі росіяни знищили під час втечі. Постійні вибухи стрясали повітря, і всю ніч то тут, то там безперервно лунали поодинокі гармати. Тут на піщаній мілині лежав палаючий корабель; там палаюча ферма освітлювала небо й закривала блідий місяць кількостями чорнильного диму.