Стрілка, прокотившись безперервно чверть години, почала розслаблятися. То тут, то там на мить зупинялося; знову вибухнуло. Тоді пролунали британські вигуки: «Наші хлопці відігнали їх назад; браво!» Російський крик, новий стрілянський постріл, ще більше підбадьорення, залп, що розкочувався, перетворився на розбризкуючі спалахи й уривчастий вогонь, дзвінке ура з фронту; а потім російські труби "відступ", а наші - "припинити вогонь", і атака закінчилася. Вороги були розбиті і відступали до своїх земляних укріплень; і батареї відкрилися, щоб прикрити їх відступ. Батареї «Редан», «Кругла башта», «Садова» та «Шляхова» батареї, яким допомагали кораблі, освітлювали повітря з дул своїх гармат. Батареї в затоці Карінінг і на північній стороні гавані сприяли їхньому вогню. Небо було розшито червоною доріжкою незліченних снарядів. Французи, праворуч від нас, відкрили з батарей над Інкерманом і з редутів; наші власні батареї кидали постріли і снаряди в бік відступаючого ворога. Ефект цього комбінованого вогню був дуже жахливим на вигляд, але, ймовірно, не був таким руйнівним, як ефект від мушкетного вогню. З пів на першу до третьої години тривала канонада, але глядачі розійшлися ще до другої години й намагалися як могли спати серед громів пекельної метушні. Незабаром після третьої години ночі почав дути й дощити з великою силою, і, вставши наступного ранку, я справді уявив, що один із наших жахливих зимових днів встав у кримський травень.
Незабаром після того, як генерал Пелісьє прийняв командування, була організована ще одна експедиція проти Керча та росіян в Азовському морі. Командування британським контингентом, як і раніше, було покладено на сера Джорджа Брауна. У вівторок увечері (22 травня) кораблі «Гладіатор», «Стромболі», «Сідон», «Валорус», «Оберон» і «Ардент» стали на якір біля Балаклави. Транспорти з англійцями на борту вийшли назовні.