8 травня генерал Делла Мармора і 5000 сардинців прибули до Криму і були приєднані до англійської армії. Два чи три пароплави прибували кожні двадцять чотири години, навантажені тими чудовими і схожими на солдатів військами. Висадили всі готові до поля, з кіньми, возами, ц. Їхні транспортні машини були простими, міцними, критими, мало чим схожими на лондонські хлібні вози, пофарбовані в синій колір, з написом чорними літерами «Армата Сарда» та назвою полку, до служби якого вони належали. Офіцери були добре верхи, і кожен захоплювався повітрям і екіпажем війська, особливо мелодраматичним головним убором — бандитським капелюхом із великим шлейфом із чорного півнячого пір’я збоку — «Берсальєрі».
Близько першої години ночі 10 травня табір був піднятий надзвичайно сильним стрілецьким вогнем і неодноразовими вигуками під час нашої атаки справа. Піднесеність і хребти перед Третьою та Четвертою дивізіями незабаром були переповнені групами чоловіків із наметів у тилу. Ніч була дуже темна, бо місяць ще не зійшов, а небо було затягнуте хмарами, але поблиск стрілецької зброї, який освітлював передню частину окопів, крик росіян (який наші солдати охрестили «інкерманським вереском»), вітальні вигуки наших людей і потужність вогню свідчили, що точиться змагання незвичайної гостроти. На півтори милі темряву розривали спалахи рум’яного полум’я та яскраві блискучі іскри, які просувалися вперед, віддалялися, зовсім згасали, спалахували лютими плямами в незліченних мерехтіннях, мерехтіли довгими лініями, наче електричний{265} спалах уздовж ланцюга, і на мить утворювали кратери вогню. На той час, коли я дістався до фронту — приблизно через п’ять хвилин після початку вогню — бій точився праворуч від нашої позиції. Вітер був сприятливим для слуху, і виразно було чути підбадьорення людей, їхні крики, голоси офіцерів, російські труби і наші. Горни Легкої дивізії та Другої дивізії подали звукові сигнали «поворот» праворуч від нас, коли ми досягли височини, і незабаром після цього у французькому таборі пролунав сигнал тривоги.