19-го дванадцять батальйонів турецьких військ під командуванням Його Високоповажності Омара-паші за підтримки французької та англійської кавалерії та артилерії провели РОЗВІДУ. Було надіслано наказ 10-му гусарському полку (бригадному генералу Парлбі, з легкої кавалерії, який тимчасово командував кавалерійською дивізією, під час відсутності генерала Скарлетта), до штабу важкої кавалерійської бригади, війську C Королівської кінної артилерії, щоб бути в готовності вийти на світанок. Chasseurs d'Afrique і французький ракетний загін супроводжували розвідку і надавали відмінну службу протягом дня. Оскільки ранок був погожий і ясний, видовище, яке показали війська, які просувалися до Камари через рівнину з висоти, було дуже гарним. Про розвідку було відомо так мало, що багато офіцерів у штабі не знали про це, поки не дізналися, що лорд Реглан у супроводі кількох членів штабу почав наздоганяти війська. Велика кількість аматорів, утворюючи хмари дуже нерегулярної кавалерії, слідувала та передувала експедиції. Паша, якого супроводжував Бехрем-паша (полковник Кеннон) і кілька турецьких офіцерів, керував рухом.
Турки йшли колоною; сонячне світло, що спалахувало на полірованих стволах їхніх фаєрів і на багнетах, зменшувало похмурий відтінок маси, бо їхні темно-сині мундири, але трохи пом’якшені обшивками чи веселими погонами й манжетами, виглядали досить чорними, коли чоловіки були разом. Егері d'Afrique, у пудрово-блакитних куртках, з білими картузними поясами та яскраво-червоними панталонами, одягненими на білих арабів, впадали в очі, як грядка квітів. Багата зелень також не потребувала такої позиченої краси, бо ґрунт породив велику кількість диких квітучих кущів і красивих рослин. Жоржини, анемони, шипшина, шипшина, дика петрушка, м’ята, чебрець, шавлія, спаржа та сотні інших мешканців рослинного царства всіяли рівнину, і коли піхота просувалась, їхні ноги зім’яли солодкі квіти, і повітря наповнилося ніжними запахами. Прямокутні ділянки довгої густої трави, що хвилювалися високо над більш природним зеленим лугом, позначали кургани, де спочивали вбиті 25 жовтня, а коні, що пирхали, відмовлялися їсти нездорові пагони, що там росли.