24 числа в штабі відбулася військова рада, на якій було вирішено розпочати штурм о 13 годині. 28 числа. Англійці мали атакувати Редан; французькі Ouvrages Blancs, Bastion du Mât, Bastion Centrale і Bastion de la Quarantaine. Однак під час вечора французький адмірал повідомив генерала Канробера, що резервна французька армія прибуде з Константинополя через тиждень, — було сказано, що справді імператор вийде особисто прийняти командування, і штурм було відкладено.
Вночі 24-го росіяни вийшли з Bastion du Mât (батарея Флагштока) незабаром після настання темряви і почали розкопувати стрілецькі ями поблизу французів. Наші союзники відкинули їх на вістрі багнета. Противник, сильніший, ніж раніше, повернувся до своєї роботи і, прикриваючись своїми гарматами, зміг досягти певного прогресу в роботі, нарешті, після боротьби, яка тривала з восьмої години до третьої години ранку, і надзвичайної витрати боєприпасів. Втрати французів були оцінені в 200 осіб. Росіяни, мабуть, втратили втричі більше, судячи з потужного стрільбового вогню, який безупинно спрямовувався на них. Вранці було виявлено, що вороги володіють кількома ямами, які їм вдалося{260} викинути, незважаючи на наполегливі спроби їх знищити.
25 числа генерал Канроберт послав повідомити лорда Реглана, що внаслідок отриманої ним інформації про ймовірне прибуття імператора, імперської гвардії та підкріплення чисельністю 20 000 чоловік він вирішив не здійснювати штурм 28 числа. 26-го спостережна армія генерала Боске, що складалася з сорока п’яти батальйонів піхоти, двох полків важких драгунів і двох полків егерів d’Afrique з шістдесятьма гарматами, була оглянута генералом Канробертом, якого супроводжував великий і дуже блискучий штаб, кілька англійських генералів і величезне «поле» наших офіцерів на гребні річки. плато, на якому отаборилися союзники. Війська наступали з точки навпроти першої російської батареї над Інкерманом до висоти над місцем Балаклавського бою 25 жовтня. Територія була надто обмеженою, щоб вмістити таку групу людей навіть у щільній колоні та подвійній стіні батальйонів.
Генерал Канроберт із капелюхом, прикрашеним страусиними шлейфами, грудьми, вкритими орденами, закріпленим на бойовій зброї, з товстою палицею під пахвою, за ним йшов блискучий жезл, його «охоронець», який демонстрував у повітрі триколірний гідон, у супроводі свого ескорту та групи генералів, пройшов уздовж ліній. Гурти заграли Partant pour la Syrie. Віванд'єри посміхалися якнайкраще. Беркути з їхніми чудовими штандартами були опущені.