Оскільки генерал Боскет вважав за честь, що наші союзники повинні взяти ці ями, близько 5000 чоловік були підведені до підніжжя пагорбів перед нашою позицією, поблизу Другої та Легкої дивізій, до сутінків у ніч на 17-е, а незабаром після цього відправлені до передових окопів праворуч від нас. О пів на сьому отримали наказ зайняти ями. Близько пів на сьому четверта дивізія була вигнана сером Джоном Кемпбеллом і зайняла позицію на пагорбі майже перед своїми наметами. Сер Джордж Браун у той же час промарширував Легку дивізію на кілька сотень ярдів вперед ліворуч і перед їхнім табором. Ці дивізії залишалися під озброєнням протягом майже чотирьох годин і були відведені назад, коли французи нарешті припинили атаку на ями. Друга і третя дивізії також були готові. Зуави наступали зі своєю звичайною стрімкістю та відважністю, але виявили, що ворог уже оволодів ними. Розпочався запеклий конфлікт, але французи не змогли витіснити росіян. Деяке непорозуміння змусило людей в окопах почати вогонь до того, як їхні товариші досягли ям, і ворог направив великі сили на допомогу військам, які вже вступили в бій з французами, так що останніх нарешті було вимушено відступити. Змагання тривали безперервно протягом чотирьох з половиною годин і розбурхали весь табір. З майже безперервного крену та мерехтливих ліній світла попереду можна було б уявити, що між значними арміями відбуваються загальні дії, а характер бою мав щось незвичайне через відсутність будь-якого вогню артилерії.
Якби нашим союзникам була потрібна наша допомога, вони б її отримали, але вони були налаштовані взяти й утримати ці ями, які, власне, були перед їхніми роботами, без будь-якої допомоги. Зуави винесли основний тягар боротьби. У нічному повітрі, під час затишшя стрілецької стрілянини, було виразно чути голоси офіцерів, які підбадьорювали людей і підбадьорювали їх: «En avant, mes enfans!» «En avant, Zuaves!» слідував тупот ніг і порив людей; потім почувся стрілянин, який зменшився до стрімкої стрільби — потім російське підбадьорення — потім ще більше стрілянини — постріли — і знову голоси офіцерів. Французи відступили, втративши близько 150 чоловік убитими й пораненими, а також кількох полонених.{243}
18 числа війська чисельністю близько 15 000 чоловік увійшли в Севастополь з північного боку. Було помічено, як великі потяги возів і фургонів рухалися до Бельбека, а значні війська бівуакували біля берега під цитаделлю. Приблизно в той же час частина інкерманської армії, яка нараховувала, за найкращими підрахунками, 15 000, рушила до хутора Маккензі і, як повідомлялося, перетнула Черну і пішла на Байдар.