Однак не слід забувати, що ворог отримав таку ж перевагу від поліпшення погоди. Долина й рівнина тепер були такими ж твердими, як найкраща дорога, і вся країна була відкрита для маршу артилерії, кавалерії, піхоти та комісарських возів. З кожним днем російські табори на північ від Севастополя збільшувалися і розширювалися. Щоночі привертали погляд нові сторожові вогні. Ми чули, що велике військо зібралося навколо Євпаторії, і було відомо, що країну між цим містом і Севастополем постійно перетинають кінь і пішохід, яких іноді видно з моря у дуже великій кількості. Фактичні дії під час облоги не зробили жодного прогресу, щоб виправдати пророцтво. Фактичне збільшення ліній і батарей, а також озброєння не викликало сумнівів, але воно існувало з обох сторін, і союзники не мали жодної порівняльної переваги. Враження, яке довго існувало в головах багатьох, що Севастополь неможливо взяти штурмом, враховуючи положення північних фортів, флоту та армії зовні, набуло чинності. Загалом вважалося, що на армію ззовні слід було напасти й розсіяти її або завершити будівництво цього місця, перш ніж ми зможемо сподіватися зменшити місто й цитадель.{241}
Але разом із цим враженням було набагато сильніше переконання, що якби наша армія рушила на це місце 25 вересня, вона впала б майже без опору. Російський офіцер, який потрапив у полон і який добре знав стан міста, заявив, що він не може пояснити наше «закоханість» у тому, що ми дозволили росіянам кинути роботу та відновити дух, коли ми могли б увійти туди, якщо не припускаючи, що в цьому була рука Всемогутнього, і що Він засліпив зір і спотворив суд наших генералів. «А тепер, — сказав він, — Він врятував Севастополь, і ми з Його допомогою збережемо його в недоторканності».
Однак нехай минуле залишиться минулим у цьому та інших питаннях також — це буде питання для історії та нащадків.
Кілька морських мінометів з дальністю стрільби 3500 ярдів було відправлено на фронт, а нові батареї, які зараз збиралися відкрити, мали найважче озброєння, яке будь-коли використовувалося на війні.