Земля позаду темних смуг, порізана чорними залізними зубцями, які позначали наші батареї, здавалася майже безлюдною. Солдати групами бродили під прикриттям парапетів, і темно-сірувато-блакитна лінія позначала артилеристів і групи прикриття. Попереду були російські окопи та батареї з чорними дулами гармат, які визирали крізь амбразури. Росіяни в сірих халатах нишпорили по внутрішніх парапетах, діловито переносячи габіони та ремонтуючи пошкоджені роботи. Раптом густий клубок білого диму виривається з обличчя Мамелона, постріл влітає в батарею Гордона, підбиває стовп землі, а потім мчить вперед, викидаючи хмару пилу при кожному рикошеті. Щойно він торкнувся парапету, як з однієї з амбразур військово-морської батареї виривається новий вибух диму, і з «Мамелона» в повітря вилітає маса білуватої землі. Потім лунає затяжка від однієї з французьких батарей справа, і снаряд розривається прямо в самовіддану роботу. «Браво моряки!» — Молодець, француз! кричать глядачі. Коли слова злітають з їхніх вуст, дві чи три гармати з Круглої вежі та стільки ж з Мамелону кидають постріли та снаряди у відповідь. Подібний поєдинок, з випадковими розвагами снарядом або круглим пострілом на робочих або накриваючих вечірках, іноді тривав цілий день.
Час від часу наші морські міномети виголошували глухий гуркіт, від якого здригалася земля. Після, здається, майже хвилини очікування, хмара диму та пилу в задній частині Круглої вежі вказувала на ефект жахливих ракет. Близько дванадцятої години дня росіяни припинили роботу, щоб піти обідати, і наші наслідували їхній приклад; Дві чи більше години панувала майже безперервна тиша, а потім близько четвертої знову почалася стрілянина. Тим часом наші офіцери ходили або відпочивали на схилі пагорба, курили й балакали в проміжку між сніданком і поспішною вечерею, яка передувала виходу на двадцятичотирьохгодинне чергування в окопах. Було надано багато гостинних сигар і запрошень на обід, причому останнє з більшою впевненістю та з більшою ймовірністю бути готовим після того, як було створено Фонд Кримської армії, і можна було цілком упевнено отримати скибку гігантського дичинного пирога, який можна було запити помірним розливом того славетного елю Уелбек, завдяки якому ім’я герцога Портлендського стало відомим у нашій армії.
Наша перша поїздка залізницею, 5 квітня, завершилася досить невдало. Частина 71-го полку, яка була відправлена з Балаклави на мулах наземного транспорту, перед темрявою прибула до штаб-квартири, де їх оглянув лорд Реглан, який протримав їх довше, ніж хотів містер Бітті, інженер{250}. Нарешті, коли стемніло, чоловіки сіли у фургони, які рушили по крутому схилу в бік Балаклави. Перерви стали марними, директор встиг перевірити вагони, але багато постраждали. Один чоловік загинув на місці, декільком довелося зробити хірургічні операції.[19]