Можна уявити, що ця новина була не дуже приємною для того, хто був увесь у вогні, хоч і холодний, щоб зіткнутися з ворогом, але обіцянка Віноа налаштувала його на відмінний настрій. Була четверта година, коли війська рушили до рівнини крізь снігову бурю, яка посилювалася з настанням ранку. Стрільці передували наступу з легкою піхотою Хайленду в порядку бою. Було віддано суворий наказ не стріляти, сподівалися, що ми зможемо здивувати ворога, але сніг, що падав, не дозволяв нашим людям бачити більше ніж на кілька ярдів, а після світла було неможливо розрізнити об’єкт за шість футів вперед. Проте стрільцям вдалося захопити трьох вартових, які належали, ймовірно, до пікету на Камарі, але їх товариші дали тривогу. Під час наступу наших військ козаки й ведети відступали, стріляючи в темряву з карабінів і мушкетів. Було чути удари ворожих барабанів, крізь розколини снігової пелени було видно, як їх колони рухалися до висоти над Чорною.
До цього часу наші чоловіки почали сильно страждати. Їхні пальці були такі холодні, що вони не могли «лагодити багнети», коли було дано слово, і ледве тримали рушниці в руках. Кавалерійські коні ледь не відмовлялися протистояти снігу. Особливо постраждали горяни, яким було наказано зняти свої зручні хутряні шапки та надіти шотландські капелюхи, що стали вже менш придатними, і деякі з них були серйозно обморожені вухами — {222}справді, не було жодного полку, в якому б не траплялися випадки «gelatio», головним чином вух і пальців. Ледве ворог з'явився в полі зору, як сніг випав сильніше, ніж будь-коли, і сховав їх від нашого поля зору.
Сер Коллін дуже неохоче віддав наказ повертатися, і люди прибули до своїх приміщень близько десятої години ранку, дуже втомлені.