З вершини Канробертового пагорба їхній ведет міг бачити все, що відбувалося на рівнинах, від входу в Балаклаву до хребтів, на яких спиралися французькі правиці. Жоден кінь, віз чи людина не могли б увійти чи виїхати з міста, яких цей вартовий не міг би побачити, якби мав добрий зір, бо його було добре видно будь-якій людині, яка дивилася на вершину Канробертового пагорба. Роботи залізниці, мабуть, викликали у цього козака неабияке занепокоєння. Що він міг про них подумати? Поступово він бачив, як на схилах пагорбів і в заглибленнях долин здіймалися села білих хатин, а від Кавалерійського табору до височини Балаклави він міг споглядати ряд за рядом затишних кутастих дерев’яних будівель, кожна зі своїм димарем у роботі, і він міг розрізнити метушню та метушню Ярмарку марнославства. Усе це могло бути дуже загадковим, але це могло бути нічим не схожим на хвилювання від погляду на довгу чергу чорних вантажівок, що мчали навколо та під пагорбом у Кадікой та мчали вниз по схилу до міста зі швидкістю двадцять миль на годину. Кілька козаків справді галопом піднялися на вершину пагорба, щоб побачити таке явище, і, коли воно зникло, вони почали хитатися й потрясати своїми списами в надзвичайному подиву та збудженні духу.
На додаток до старих ліній, викинутих Ліпранді поблизу Воронцовської дороги, росіяни спорудили позаду та на північ від неї дуже велику шестикутну споруду, здатну вмістити велику кількість людей і перетворити її на свого роду окопний табір. Лінії цих робіт були дуже чіткими, оскільки вони були виділені снігом, який лежав у траншеї після того, як той, що випав на землю ззовні та всередині, танув. Але піхоти не було видно, а також руху військ над долиною Черної не було. Підбадьорені успіхом 24-го, росіяни, очевидно, готувалися розпочати ще одну роботу праворуч від нових окопів, ніби вони вирішили взяти в облогу французів під Інкерманом і атакувати їх праву атаку. Вони підняли два пароплави до верхньої частини гавані, що дуже заважало правим атакам, і капітану Пілу з «Діаманта» спало на думку, що було б цілком можливо{230} спустити човни до краю води й вирізати ці пароплави або потопити їх. Лорд Реглан і сер Едмунд Лайонс перевірили свою позицію, але, поміркувавши, останній відмовився санкціонувати операцію, яка б значно підняла престиж нашого флоту та зберегла їхній старий характер спритності та сміливості.{231}