Канонада тривала з чверть на другу до пів на третю ночі. Коли я вперше почув це, я подумав, що це вилазка, і поїхав у місячному світлі до вогню; але перш ніж я зміг перебратися{228} до Інкермана, шум припинився, і лише наступного ранку ми з’ясували причину такої величезної демонстрації сили. Виявилося, що активність французів у наближенні до Малакофа настільки занепокоїла росіян, що вони почали робити зустрічні підходи та виштовхнули траншеї до стрілецьких ям, розташованих на Мамелоні та на вершині ущелини Керінінг-Крік. Вони були помічені французами, і генерал Боске, діючи за наказом генерала Канробера, наказав генералам де Моне і генералу де Мейрану атакувати ці роботи 1000 2-го зуавського полку, батальйоном 6-го лінійного полку, батальйоном 10-го лінійного полку та сильною частиною морської піхоти; цю операцію було здійснено близько другої ночі. Росіяни чинили дуже рішучий опір, зуави не мали належної підтримки морською піхотою чи військами лінії. Де Моне був важко поранений; він втратив одну руку, а друга була сильно понівечена. У конфлікті зуави втратили 3 офіцерів убитими, 13 пораненими, 1 зниклим безвісти, 69 чоловік убитими та 159 пораненими.
Зуави були надзвичайно роздратовані проти морської піхоти, якій вони детально погрожували надзвичайно неприємними «чвертями години» через деякий час для їх нібито відступу вранці 24-го. Зуави вбили собі в голову не тільки те, що морські піхотинці втекли, але й те, що вони стріляли в тих, хто був перед ними, хто був вищезазначеними зуавами. У своєму надмірному гніві та енергії вони були настільки ж несправедливі до своїх товаришів, мабуть, як і похвали до нас самих, і я чув, як більше ніж двоє з них вигукували: «Ах, якби у нас було кілька сотень ваших англійських, ми б зробили трюк; але ці морські піхотинці — бах!»
У ніч після цього змагання ворог потопив чотири або п'ять кораблів усередині бонів, щоб створити четверту перешкоду на дорогах.