Щоразу, коли хтось обговорював дальність польоту ракети і, можливо, коли хтось вигукував: «Це чудовий постріл», було досить неприємно думати, що це могло принести нещастя та горе в якусь щасливу родину. Дим розвіявся — чоловіки встали — вони зібралися навколо того, хто не рухався, або кого мучила смертельна агонія; вони винесли його геть, звичайну чорну цятку, і кілька лопат, наповнених брудом, на деякий час позначили місце спочинку бідолашного солдата, чия дружина, або мати, або діти, або сестри були позбавлені будь-якої розради, крім пам’яті та співчуття їхньої країни. Одну таку маленьку цятку я спостерігав того дня і побачив, що вона тихо лежить на землі всередині траншеї. Хто міг би повідомити мешканцям того спустошеного котеджу в Пікардії, чи Гасконі, чи Анжу про їхню втрату?
Ми спустилися схилом пагорба до дому Аптона, який тоді був зайнятий потужним загоном французів під командуванням кількох офіцерів. З передньої частини цієї позиції було видно висоту над Інкерманом, плато до Бельбека, північну сторону, фланг військового містечка навпроти англійців, нашу власну ліву атаку та тил страшної вежі Малакова. Перше, що вразило, — це величезні приготування з північного боку, що простягалися від моря за фортом Костянтин далеко праворуч за Інкерманом у напрямку до Бельбека. Траншеї, батареї, земляні укріплення та редути навколо цитаделі (Північний форт) мали вражаючий масштаб і вказували на{227} намір росіян відступити з північного боку, якщо ми займемо південний бік місця.[16]
Близько третьої години три сильні загони кінноти спустилися до форту, ніби вони були в напрямку Альми чи Катчі. Вони зупинилися на деякий час, а потім продовжили марш до табору над Інкерманом. У цьому напрямі теж жваво працював ворог, і було легко помітно їх розквартирування, в яких рухалися люди. Проте в тильній частині Круглої вежі виявилася найбільша енергія, і сильна група людей працювала над новими батареями між нею та зруйнованим передмістям на головному пагорбі, на якому стояв Малакофф.