Нові роботи

Як наслідок, було віддано наказ нікого не пускати в траншеї чи на укріплення без письмового дозволу, а всіх осіб, яких заставали за блуканням по табору, заарештовували й відправляли до штабу дивізії для допиту. Французи мали звичку посилати робочі команди в напрямку Байдарської долини, щоб рубати ліс для габіонів і на дрова. Вони часто натрапляли на козацькі пікети, і оскільки в наших інтересах було не провокувати бойові дії, між нашими союзниками та передовими постами виникло щось на кшталт товариства. Одного разу французи натрапили на трьох кавалерійських коней, прив'язаних до дерева, і командир наказав їх не чіпати. Того ж дня єгер залишив свій ремінь та амуніцію в зруйнованому будинку козацького пікету і вже втратив надію їх повернути, але під час наступного візиту знайшов їх на стіні недоторканими. Щоб віддячити за цей вчинок, солдату, який забрав козацький спис і пістолет, знайдені ним біля дерева, наказали їх повернути. Наступного разу, коли французи вирушили туди, один із солдатів залишив галету в розщепленій палиці, жестом запрошуючи козака підійти і з'їсти її. Наступного дня вони знайшли буханець чудового хліба, настромлений на палицю на тому ж місці, із запискою російською мовою про те, що росіяни мають вдосталь галет, і що, хоча вони дуже вдячні за те, що їм залишили, вони цього насправді не потребують; але якби у французів був зайвий хліб, подібний до залишеного натомість зразка, вони б його прийняли. Одного разу, коли французи відходили, якийсь росіянин вигукнув: «Ми ще побачимося, друзі мої — французи, англійці, росіяни, ми всі друзі». Канонада під Севастополем, відлуння якої виразно долинало до віддалених галявин, мабуть, слугувала дивним коментарем до цього запевнення.