Я додав ще один особливий факт для доктора Сміта, голови медичного департаменту британської армії. Хірург полку, що дислокувався на кручах над Балаклавою, в якому було сорок хворих із двохсот, три тижні звертався до «начальства» в місті за ліками і не міг дістати жодного. Список, який він надіслав, повернули із зауваженням: «У нас немає в наявності цих ліків». Зійшов хірург із останнім закликом: «Дайте, прошу, дайте мені будь-які ліки від діареї».
«У вас є ліки від лихоманки? Я візьму все, що ви мені дасте».
"У мене дуже багато випадків ревматизму. Чи можете ви дозволити мені отримати якісь ліки?"
Так, для діареї, лихоманки та ревматизму особливостей не було. Доктор Сміт, безсумнівно, міг би довести, що в Скутарі були житниці, повні найкращих і найдорожчих ліків і ліків від лихоманки, ревматизму та діареї, але знання про те, що вони там, мало користувало тим, хто вмирав через їхню нестачу в Балаклаві.{209}
Але при всьому цьому рука чуми не зупинилася.
Хвороба охопила наші війська, воїни, які в блиску чоловічої сили піднімалися на криваві крутища Альми і боронили висоту над Черною, виснажені, «змиті» постійною втомою, безперервною мокрістю, недостатньою їжею, браком одягу і укриття від негоди, ніч за ніччю помирали в своїх наметах. Лікарі, лікарні та медсестри приходили надто пізно, і вони безмовно опускалися на спочинок, і щотижня деякі свіжоутворені лінії вузьких курганів свідчили про утворення нового місця поховання.
Не можна вважати, що французи уникли хвороб і смерті. Навпаки, наші союзники постраждали в такій мірі, яку можна було б вважати надмірною, якби її не порівняти з нашим власним нещасним рівнем хвороб і смертей, а до зменшення, спричиненого хворобою, слід додати, що від нічних вилазок росіян і потужного вогню з батарей.
Згідно з тим, що я чув від людей, я був удостоєний великої лайки за те, що говорив правду. Я справді поставив би свій келих Клода Лоррена, якби міг. Я б одягнув скелети в плоть, вдихнув би життя в мешканців костелу, порушив би зміну пір року та відновив би втрачені легіони; але я не міг говорити неправду, щоб «зробити речі приємними». Будь-які заяви, які я зробив, у мене є розділ, книга, вірш і свідчення. Багато, дуже багато, що я не зробив, я міг би підтвердити правду з такою ж легкістю, і міг оприлюднити, якби цього вимагали суспільні інтереси. Єдине, на що могли стверджувати прихильники поганого правління, це те, що я не «робив речей приємними» владі, і що серед бруду, голоду та смертоносної стагнації табору я не займався «балаканням про зелені поля», про теперішній достаток і перспективи перемоги.