Ми були прокляті системою «реквізицій», «наказів» і «записок», якої було достатньо, щоб пригнітити армію писарів, і наші капітани, теоретично, мали майже стільки ж роботи з ручкою та папером, якби вони були спеціальними кореспондентами чи банківськими клерками; тобто вони повинні були мати стільки ж справ, але, завдяки реаліям війни, вони не мали бухгалтерії; їхні рахунки були втрачені, а капітан, який колись мав книжки та папери вагою в сорок чи п’ятдесят фунтів, не мав ані пенні-книжки меморандумів. Уже один цей факт показав безглуздість наших домовленостей. У мирний час, коли ці рахунки мали{195}порівняно невелике значення, у нас було багато і забагато перевірок і повернень, але під час війни перше, що зробила наша армія, це залишила всі свої канцелярські товари на борту пароплава, який доставив їх до місця бойових дій.
Холод розвивався сам по собі, і спроби захиститися від нього супроводжувалися зловживаннями. Капітан Свінтон, королівська артилерія, задихнувся випарами деревного вугілля з печі, кілька офіцерів були напівубиті вуглекислим газом.
Нам довелося звернутися до французів із проханням поставити охорону на лінії походу, бо щойно візок із провізією чи спиртними напоями зламався, його пограбували наші активні друзі зуави, які справді, здавалося, мали дар всюдисущості. Нехай араба одного разу прилипне або зламе колесо чи вісь, і зуави винюхають це так само, як стерв'ятники виявляють падаль; за мить бочки та діжки були розбиті, мішки з хлібом розірвані, вміст розподілений, а комісар, який пішов шукати допомоги та допомоги, повернувшись, знайшов лише шини коліс та кілька осколків деревини, бо наші невтомні фуражири виконали свою роботу найефективніше та винесли віз, кузов і ящики, щоб служити їм як дрова.