Зміна на краще

Що ж до міста, то словами неможливо описати його бруд, його жахи, його лікарні, його поховання, його мертвих і вмираючих турків, його багатолюдні провулки, його огидні сараї, його звірячу пурпуру чи його занепад. Усі коли-небудь намальовані картини чуми та чуми, від творів натхненного письменника, який оповідав про біди невірного Єгипту, аж до оповідей Боккачо, Де Фо чи Мольтке, не враховують окремих «фрагментів» хвороб і смерті, які будь-хто міг побачити в півдюжині місць під час півгодинної прогулянки Балаклавою. Незважаючи на всі наші зусилля, вмираючі турки перетворили кожен провулок і вулицю на клоаку, а форми людського страждання, які зустрічалися на кожному кроці, а колись мали звичку шокувати нас, перестали привертати навіть побіжну увагу. Піднявши шматок циновки або грубого килима, який висів на дверях якогось жалюгідного будинку, зсередини якого ви чули стогоніння і крики болю та молитви до Пророка, ви побачили в одному місці і в одну мить масу накопичених бід, які будуть служити вам кошмарами на все життя. Мертві, покладені вмираючими, були пліч-о-пліч із живими. Бракувало найпоширеніших аксесуарів; пристойності чи чистоті не приділяли жодної уваги — сморід був жахливий — смердюче повітря ледве виходило, щоб забруднити атмосферу крізь щілини в стінах і дахах. Здавалося, що за хворими доглядають хворі, а за помираючими – помираючими.{193}