На початку листопада загін російської кінноти з'явився перед Євпаторією, щоб атакувати наші війська, і французький полковник з вісімдесяти конями висунувся вперед, щоб врятувати свою худобу та баранину від тиску голодних козаків. Російська кіннота завжди прикривала польові гармати, і цього разу, як і під Бульянаком, закидала французів круглими пострілами та снарядами. Полковника злізли з коня, семеро чоловік було вбито або поранено, а коли французи{191} відступали, на них кинулась група уланів. Наша ракетна батарея була, однак, під рукою, і одна з цих вогненних гидот промчала прямо крізь їхні ряди. Коні піднялися на дибки, і улани «мчали», залишивши на полі кілька мертвих.
24-го відбулася жвава битва між французами та росіянами перед Флагстафською батареєю, і росіяни розвіяли всі міфи про потребу в пороху та кульках надзвичайною канонадою. Штурми та контрнаступи тривали серед шаленого вогню, який освітлював небо стовбурами полум'я з дев'ятої години ночі до майже четвертої ранку. Французи одного разу фактично проникли за зовнішні укріплення і на деякий час закріпилися всередині огородження, але оскільки не було підготовлено до загального штурму, вони зрештою відступили.
Боротьба між французами і росіянами відновилася в ніч на 25. Великим яблуком розбрату, окрім Овенів, був глинобитний форт на Карантинній батареї, яким заволоділи французи, хоча, правду кажучи, це не дуже принесло їхньому становищу матеріальну користь.
27-го прийшов польський дезертир із дивною історією. Він розповідав, що 25 числа великий князь Михайло оглядав сильні війська росіян (як він заявив, у 12 000 чоловік, але на твердження людей цього класу щодо чисельності війська не можна покладатися) і звернувся до них із жвавою промовою, в якій закликав їх вигнати єретиків з Балаклави в море. Після закінчення своєї промови великий князь роздав кожному рядовому по два срібні рублі.
30 листопада великий князь Михаїл і дуже великий штаб, серед якого наші обізнані люди казали, що бачать князя Менщикова і генерала Ліпранді, провели розвідку наших ліній. Великого князя можна було впізнати за глибокою пошаною до нього — куди б він не йшов, знімали шапки й непокриті голови — і за присутністю білого пса, який завжди його супроводжував. Під час огляду величезний телескоп, у який він дивився, був спертий на мушкети й багнети, і він часто посилався на дуже велику карту на переносному столі. Великий князь повернувся на пагорби до Чергуна.