Проте, наближаючись до міста, ознаки вечора напередодні зростали й збільшувалися з кожним кроком. Біля вузької горловини гавані, високо й сухо, стояли три великі човни, загнані всередину на кілька ярдів; узбережжя було вистелено спряженим сіном, яке випливло з уламків за межі гавані, а шматки деревини, дерев’яні балки, щогли й лонжерони утворювали природні плоти, які стояли на березі або плавали серед кораблів. Старе дерево, що стояло біля гауптвахти при в'їзді в місто, було зруйноване і своїм падінням розтрощило будинок. Солдати гвардії робили все можливе, щоб розташуватися в стінах. Падіння цього дерева, яке бачило багато зим, у поєднанні з тим фактом, що веранди й балкони будинків, а також ряд дуже гарних дерев акації на пляжі були повалені, підтверджують таку загальну заяву мешканців, що вони ніколи не бачили й не чули про такий ураган у своєму житті, хоча серед деяких існувала традиція, що раз на тридцять чи сорок років такі відвідування відбувалися вздовж цього. узбережжя. «Лондонське Сіті», капітан Каргілл, було єдиним судном, якому вдалося вийти в море й отримати хороший результат під час урагану 14-го числа, і капітан сказав мені, що за весь свій досвід (а як старий майстер Абердіна він провів кілька тривожних годин у морі), він ніколи не бачив такого сильного шторму.
У ніч на 15-те між французами та росіянами відбулася справа про пікетування, в якій було поранено кілька чоловіків з обох боків і яка закінчилася відступом росіян до основної частини. Це відбулося в долині Балаклави, і його найнеприємніший результат (для тих, хто не був залучений){188} полягав у тому, що всі люди в місті прокинулися й не спали протягом кількох годин.