Ближче до дванадцятої години вітер, що дув із південного заходу, перейшов на захід і став холоднішим. Спочатку випав мокрий сніг, а потім снігова буря, яка зодягла спустошений краєвид у біле, аж поки людські бродяги не зашили його слідами чорної багнюки. Гірські хребти прийняли своє зимове вбрання. Французькі солдати скупчилися навколо штабу й показали нам свій запас скорботи. Усі їхні намети були розвалені та знесені — жодного шансу їх відновити; їхній хліб був "tout mouillé et gâté", їхні пайки йшли собакам. Африканські солдати здавалися особливо нещасними. Декількох із них знайшли мертвими наступного ранку біля нашого кавалерійського табору. Двоє чоловіків із 7-ї Стрілецької бригади, один із 33-ї та один із 2-го батальйону стрілецької бригади були знайдені мертвими, «вмерли від голоду» від холоду. Близько сорока коней загинуло, і багато хто так і не одужав.
О другій годині вітер трохи вщух, а перерви між поривами шторму стали частішими й довшими. Ми скористалися одним із тих спокійних моментів, щоб поплисти до уламків мого намету, і, позичивши іншу жердину, за допомогою кількох чоловіків підняли її брудною та мокрою; але було очевидно, що на це не можна покластися; на підлозі була{185} калюжа, а з ліжка й одягу текла вода. Ближче до вечора вздовж наших таборів знову розбили багато наметів, хоча це були лише місця відпочинку. Спати в них не могло бути й мови. Що було робити? Поряд був сарай, який використовувався як стайня для коней 8-го гусарського полку, і ми з Ебером Макрагтеном пройшли через море гидоти, яке лежало між нами та ним, протистояли кільком поривам, забивали одного чи двох солдатів на іншому курсі, стикалися зі стінами та кутами приміщень, ледь не затонули у великих ямах, різко вивернулися за кут і стали на якір. нарешті в стайні.