Чоловіки в таборі щойно почали боротися з дощем, намагаючись розпалити багаття, коли пролунала тривога. Пеннефатер, якому сер де Лейсі Еванс передав на час командування Другою дивізією, отримав війська під зброю. Бригада Адамса, що складалася з 41-го, 47-го і 49-го полків, була відкинута на край пагорба, щоб зупинити просування ворога по дорозі з долини. Бригада Пеннефатера, що складалася з 30-го, 55-го і 95-го полків, була розміщена на їхньому фланзі. Полки зустріли сильний вогонь з гармат, які стояли на височини. Сер Джордж Кеткарт привів ті частини 20-го, 21-го, 46-го, 57-го, 63-го і 68-го полків, які не використовувалися в окопах, праворуч від землі, зайнятої Другою дивізією.
Передбачалося, що бригада Торренса повинна виступити на підтримку Голді, але ворог був настільки сильним, що вся сила дивізії, яка складалася лише з 2200 чоловік, була потрібна для їх відсічі. Кодрінгтон із частинами 7-го, 23-го і 33-го полків намагався прикрити край нашої атаки справа та схил у напрямку до Севастополя; Бригада Буллера була піднята для підтримки Другої дивізії зліва; Джеффрі з 88-м, його штовхають вперед у чагарнику на гребні одного з головних ярів. Як тільки Браун підвів свою дивізію, вони потрапили під вогонь невидимого ворога. Третя дивізія під командуванням сера Р. Інгланда була в резерві. Частина 50-го полку під командуванням Вілтона та 1-й батальйон «Роялс» під командуванням Белла трохи зачепили бойові дії до кінця дня. Герцог Кембриджський вивернув гвардію під керівництвом Бентінка і просунувся праворуч від Другої дивізії до вершини пагорба, що виходить на долину Черної. Між лівою і правою частиною другої дивізії був яр, який замикався на плато, недалеко від дороги на Севастополь. Ця дорога не була захищена; в ньому було зроблено лише кілька уступів, а пікети вночі були лише на невеликій відстані вперед. Низький бруствер перетинав цю дорогу на плато біля наметів Другої дивізії. Дійшовши до краю плато на правій ущелині, герцог Кембриджський побачив дві колони, що піднімалися по крутій місцевості, вкритій хмизом. Ворог уже був у редуті «Мішки з піском», але Його Королівська Величність негайно повів гвардію в атаку.
Виникали сумніви, чи ворог коли-небудь виступав у боротьбі з багнетом, але тут багнет був застосований у боротьбі найупертішого характеру. Ми були схильні вірити, що жоден ворог не зможе протистояти британському солдату; але під Інкерманом{170} не тільки велися відчайдушні зіткнення з багнетом, але ми були змушені знову і знову чинити опір російській піхоті, коли вона нас атакувала.