Було після дев’ятої години, коли французи перебігли через край пагорба праворуч від нас — орлеанські егері, тиральєри, індигени, зуави, лінійна піхота й артилерія — і обрушилися на фланг росіян. Відвідавши це місце, було цікаво спостерігати, як чоловіки з усіх озброєнь — англійці, французи та росіяни — лежали разом, демонструючи, що земля, мабуть, була зайнята різними групами військ. Французи швидко вступили в бойові дії, бо росіяни мали багато людей для всіх бажаючих. Їхні резерви в{172} долині та вздовж дороги до Севастополя приймали розбиті колони, які були збиті з пагорба, дозволяли їм переформуватися та наступати знову, або снабжали нові полки, щоб атакувати союзників знову і знову. Здається, цей резерв складався з трьох великих корпусів — ймовірно, по 5000 чоловік у кожному. Атакуюча сила не могла бути меншою, ніж 20 000 чоловік, і дуже низька оцінка сили росіян – від 45 000 до 50 000 чоловік усіх видів зброї. Деякі кажуть, що на боці ворога було задіяно від 55 000 до 60 000 чоловік; але я вважаю, що ця кількість надмірна, і, безперечно, не було достатньо підстав для них, щоб виставляти напоказ. Капітан Бернетт Р. Н. стверджує, що він тричі поспіль бачив свіжі тіла росіян, які йшли до атаки, і що їхню артилерію змінювали не менше ніж чотири рази. Гвинтівка Міні виконала нашу роботу, і лорд Хардінг має право на щиру подяку країни за його наполегливість у озброєнні цієї експедиції, наскільки це було в його силах, усіма гвинтівками, які тільки можна було отримати, незважаючи на неприязнь, з якою цю зброю сприйняли багато досвідчених солдатів.
Три батальйони орлеанських егерів промчали повз, зі світлом битви на їхніх обличчях. Їхні сурми звучали над гоміном битви, і коли ми спостерігали за їхнім нетерплячим ривком на флангах ворога, ми знали, що день безпечний. За ними йшов батальйон егерів корінних жителів. О дванадцятій годині їх різко погнали з пагорба до долини, де переслідувати було неможливо, оскільки дорогами керувала артилерія.
День, який прояснився близько одинадцятої, знову став темним. Пішов дощ і туман, і ми не могли переслідувати. Ми сформувалися перед нашими лініями, ворог, прикриваючи свій відхід конем на схилах, біля затоки Каренінг, і артилерійським вогнем відступив від робіт і через Інкерманський міст. Наша кіннота, залишок легкої бригади, була переведена на позицію, де, як сподівалися, вона може бути корисною, але їх було надто мало, щоб щось спробувати, і вони втратили кількох коней і людей. Корнет Клівленд був уражений шматком мушлі та помер.
Генерал Канроберт, який був поранений на початку дня, керував французами, уміло підтримуючи генерала Боскета, чия відданість була благородною. Майже весь його супровід був убитий, поранений або позбавлений коней.
Росіяни під час дій здійснили вилазку на французів і пройшли дві паралелі, перш ніж були відкинуті; Коли вони відходили, вони стріляли мінами у Флагстафському форті, боячись, що французи підуть за ними.
Остання спроба росіян відбулася близько тридцяти п'ятої хвилини на дванадцяту. О сорок першій дві гармати Діксона розбили останню батарею їхньої артилерії, яка намагалася вистояти, і вони розхиталися, залишивши на полі п’ять кулеметів і один лафет.{173}