Принц Едуард Саксен-Веймарський був поранений в окопах. Проте його поранення було зовсім не серйозним. Наші втрати — троє вбитих і тридцять два-тридцять три поранених.
21-го перед Інкерманом була закінчена батарея, і в ній були встановлені два 18-фунтових, щоб заглушити важку корабельну гармату, яка дратувала другу дивізію.
Пароплав «Володимир» підійшов до головної частини гавані і відкрив вогонь по правій атаці. Вона кинула свій снаряд із чудовою влучністю й убила двох чоловіків і поранила двадцять інших, перш ніж ми змогли ефективно відповісти. Щоб протистояти її вогню, було споруджено великий траверс, і вона потяглася. Завдяки зусиллям людей під командуванням майора Тілдена, який керував нею, двадцять дві гармати було приведено в стан, щоб відкрити цю атаку.
Лорд Данкеллін, капітан гвардії Колдстрім, старший син маркіза Кланрікарда, потрапив у полон 22 числа. Він вийшов із робочою групою свого полку, яка трохи{151} відійшла від них, коли у світанковому світлі перед ними було помічено кілька людей. «Ось росіяни», — вигукнув один із чоловіків. «Дурниці, вони наші хлопці», — сказав його світлість і пішов до них, наблизившись, запитуючи високим тоном: «Хто командує цією групою?» Його люди більше не бачили його, але згодом його обміняли на офіцера російської артилерії, захопленого на фермі Маккензі.
Вранці росіяни відкрили по нас дуже сильну канонаду; вони завжди так робили по неділях. Богослужіння звершувалося під постійний бас гармат, що йшов через відповіді та літургію. Вночі росіяни здійснили непомітний виліт і підійшли до французьких пікетів. На виклик вони відповідали: «Інгліс, Інгліс», що сприймалося серед наших союзників як добросовісна англійська; і перш ніж вони зрозуміли, де вони були, росіяни ввійшли в свої батареї і поставили п'ять мінометів. Вони були швидко відбиті; але це нещастя надзвичайно принищило наших відважних союзників.