Критика М. де Базанкура

Але ворог ще не залишив своїх позицій. Дивізія піхоти в колонах виступила з тилу пагорба і рушила прямо на бригаду гвардійців. Гвардійці одягнулися й рушили їм назустріч. Якийсь постріл влучив у тил російських колон, вони почали танути, захиталися; вони все ж повільно підійшли й почали стріляти. Одна колона рушила до лівого флангу гвардійців, повернувшись обличчям догори, ніби зустрічаючи горців, які стрімко просувалися вгору з улоговини, в якій вони ховалися від ворожого вогню. Дві інші колони стояли проти гвардійців. Відстань між ними швидко зменшувалася, коли раптом Бригада влилася в такий нищівний вогонь, що він знищив їхні передні ряди та залишив на землі гряду вбитих і поранених. Горяни майже в ту ж мить дали залп, різкий, смертоносний і рішучий. Бригада Пеннефатера, праворуч від гвардійців, за підтримки Адамса, з’явилася на схилі. Ворог, після марної спроби позбутися паніки, спричиненої тим смертельним дощем, відновив вогонь дуже слабко, а потім, не чекаючи, повернувся, коли наші люди наступали з багнетами в атаку, через край пагорба, щоб приєднатися до маси російської армії, яка, розділена на два корпуси, відступала з усією можливою швидкістю. Наша кіннота під'їхала до гребня пагорба і дивилася ворогові вслід. Взяли кількох полонених, але знову наказали їх відпустити. Лорд Реглан висловив намір тримати свою кінноту «в смузі», і побоювався потрапити в серйозні труднощі з ворогом. Битва на Альмі була виграна. Чоловіки зупинилися на полі бою, і коли головнокомандувач, герцог Кембриджський, сер де Лейсі Еванс та інші популярні генерали їхали попереду, солдати кричали, а коли лорд Реглан опинився перед гвардійцями, уся армія вибухнула страшенним вигуком, від якого серце підскочило — ті, хто чув, ніколи не забудуть ефекту цього вигуку. це. Було близько п'ятої години; чоловіки були одинадцять годин під зброєю і билися, і ворог мав бути - "не кажучи вже". Росіяни вистрілили з однієї гармати під час відступу та показали, що прикривають тил кавалерією.{121}