Критика М. де Базанкура

Але стійкість нашої піхоти та руйнівний ефект її мушкетного вогню похитнули впевненість ворога, тепер зламаного та повернутого зліва французами. Легка дивізія була змушена відмовитися від роботи, яку вона взяла; але гвардія просувалась до них — горяни рухалися ліворуч — і доля того дня щомиті схилялася до союзників. Французи послали до лорда Реглана по допомогу, дехто каже двічі — точно один раз, перш ніж ми просунулися. Наша атака не мала початися, доки вони не повернуть ліворуч, і цілком ймовірно, що містер Сент-Арно домовився про те, щоб надіслати інформацію про це лорду Реглану. Але наш Головнокомандувач такої розвідки не отримував. Він був роздратований, неспокійний і розчарований затримкою, яка сталася справа від нього. Він послав полковника Віко з'ясувати стан справ і, якщо можливо, зв'язатися з французькими генералами. Тим часом французькі генерали були, якщо віддати належне владі, роздратовані, неспокійні та розчаровані повільністю англійців. Принц Наполеон послав до лорда Реглана, прийшли французькі штаб-офіцери з жалібним закликом — Мілорд, благаю! налий кохання де Дьє! Приходьте до французів! Нас вирізають! Нарешті лорд Реглан віддав наказ наступати, хоча він і не чув про успіх французької атаки, від якої залежало просування. Коли 1-ша та 3-тя дивізії{119} розгорнулися та рухалися до Алми, лорд Реглан і його штаб просунулися вперед, огинаючи село Бурлюк праворуч, пройшли вузькою смугою, що вела до броду, через який частина бригади Адамса перейшла на інший берег. Вони обійшли праворуч від бригади Адамса, безпосередньо між крайньою правою стороною французів і Еванса, і по дорозі його світлість помітив батарею Тернера та пройшов близько до 41-го і 49-го на іншому березі річки, щодо розташування яких він віддав наказ бригадному генералу Адамсу. Під час переходу через брід штаб був підданий вогню російських гармат на висоті навпроти Бурлюка та піхоти на підтримку. Двоє штабних офіцерів були поранені — лейтенант Леслі, Королівська кінна гвардія, який виконував обов’язки офіцера-санітаря головнокомандувача, і капітан Вір, заступник помічника генерал-ад’ютанта. Лорд Реглан віддав наказ батареї Тернера підійти, щоб анфіладно побити гармати ворога. Доріжка, яка утворювала з іншого боку броду продовження тієї дороги, якою головнокомандувач пройшов навколо Бурлюка до річки, проходила на дні захищеної ущелини, яка майже розділяла позиції росіян, і утворювала кордон між наступами англійців і французів. З цього яру ворог був вибитий французами, і смуга була незайнятою, але подекуди в її звивистих місцях була прометана гарматами. Яр, підіймаючись угору, розкрився й обмілів, а праворуч звивався під невеликим плато, точніше, плескатим пагорбом, яких було кілька на краю загального рівня плато. Піднявшись на цей пагорб, лорд Реглан побачив, як він і передбачав, що російські гармати, які керували бродом, були ліворуч від нього, у такому положенні, що їх можна було охопити анфіладою, а то й повернути назад. Він посилав повторні накази Тернеру; але через крутизну доріжки та втрату гарматного коня в річці виникли труднощі та затримка з підняттям гармат, і коли вони прибули, гвардійці та горяни вже просувалися на пагорб і наблизилися до російських колон. Гармати[14], які з’явилися, були, я вважаю, 24-фунтовою гаубицею та 9-фунтовою гаубицею, і оскільки тумбріл, прикріплений до першої, не прибув, до неї поставили 9-фунтові боєприпаси та патрон. Артилерійські офіцери та генерал Странгвейс зійшли з коней і попрацювали з гарматами, оскільки люди ще не підійшли; Прибув лейтенант Уолшем із рештою батареї, і шість гармат відкрили — на що? Один офіцер каже про «артилерію» росіян — що два постріли змусили відійти цілу лінію російських гармат, і що російський генерал, «побачивши, що його взяли у фланг», підвівся. Але напевно{120} він міг би повернути кілька зі своїх численних гармат і битися з двома Тернерами важчим металом. Власне, це було щось інше, крім цього вогню з двох пострілів (один з яких влучив у тумбочку), що зумовило відступ російської артилерії. Це був наступ першої та другої дивізій. Гвардійці були на півдорозі до пагорба, коли ці дві гармати відкрилися, і росіяни підвелися, коли побачили, що їх повернули ліворуч, а їм загрожували праворуч. Російський артилерійський офіцер, вийшовши у відставку, спрямував свої гармати проти батареї Тернера, і кілька стрільців були послані, щоб підбити її, один з яких застрелив лейтенанта Волшема, коли той заряджався. Лорд Реглан побачив, що день перемогли Легка дивізія, Друга дивізія, гвардія та горці; бо, побачивши просування останнього, він вигукнув: «Приєднаймося до гвардії!» і поїхав у яр ліворуч від нього в їхньому напрямку.