Критика М. де Базанкура

Підхід легкого підрозділу — чому б мені не зупинитися з любов’ю на кожному вчинку цього бравого тіла, яке першим «взяло» все, першим у буферизації, у сміливості, у витримці протягом усієї кампанії? — їхній наступ, отже, був подвійними колонами бригад; друга дивізія була праворуч від них, а другий батальйон стрілецької бригади, поділений на два крила, одне під командуванням майора Норкотта, інше під командуванням полковника Лоуренса, перебуваючи наперед в порядку бою. Коли Легка дивізія підійшла на велику відстань, вони розгорнулися; чоловіки лягли. Вони знову рушили вперед; ще раз їх зупинили, щоб лягти; цього разу постріл пролунав серед них; Те ж саме повторилося ще до того, як вони досягли річки, і багато хто був поранений ще до того, як дістався до виноградників. Тут вони й справді знайшли притулок, але коли було віддано наказ наступати, чоловіки були кинуті в безлад не стільки через сильний вогонь, скільки через перешкоди, створені живоплотами, кам’яними стінами, виноградними лозами та деревами. Таким чином, ці добре вишколені полки були позбавлені плодів багатоденного важкого маршу під Галліполі, Аладином і Девною; але 1-ша бригада, перебуваючи на кращому місці та сильніше під контролем, ніж 2-га бригада, рушила, а разом з ними й 19-й полк, що належав бригадиру Буллеру, який загубився в западині, а потім, як евфемістично висловився лорд Реглан, розважливо маневрував ліворуч. 19-й, 7-й, 23-й і 33-й бойовики вели бігом прямо до річки під хоробрим керівництвом Кодрінгтона. На їхньому шляху були вбиті та поранені, але чотири полки швидко опинились під укриттям високого берега з південного боку, у такому стані збентеження через тимчасове змішування людей у ​​пориві, що довелося формуватись заново. Ворог, який надто запізнився, щоб підтримати своїх стрільців, намагався здолати їх у потоці, і три батальйони піхоти в сірих мундирах спустилися майже до вершини берега та вели сильний вогонь. Вони бігли, але не слабкі; Бригада і 19-та одночасно кинулися вгору по берегу і, коли вони його завершували, зустріли своїх ворогів лютим вогнем. Щільні батальйони, нерозгорнуті, були розбиті, і коли Легка дивізія просувалася вперед, вони швидко відступили ліворуч під поновлений вогонь своїх батарей, залишивши, однак, багато вбитих і поранених. Після короткочасної затримки ці хоробрі полки, очолювані сером Джорджем Брауном і бригадним генералом Кодрінгтоном, просунулися вгору по схилу, який був охоплений гарматами батареї; виноградні, снаряди та снаряди прорвали їхні ряди, а піхота на флангах, наступаючи під кутом, вилила постійний вогонь з прямої відстані. Треба визнати, що просування було невпорядкованим — замість того, щоб бойовики були двома на глибині й показували розширений фронт вогню, вони були на п’ять, шість і сім у глибину, у нерівних колонах, без жодного фронту, і наполовину не настільки розширені, як мали б бути. Таким чином, їхній вогонь не був таким потужним, а їхній наступ не був таким значним, як мав би бути. Генерал і бригадний генерал робили деякі спроби відновити порядок, але вони були безуспішними.{113} Чоловіки не тільки заплуталися в річці, зупинившись, щоб випити, як я розповідав, але й розладнали їхні ряди, нападаючи на виноград у виноградниках на своєму шляху. Позаду роботи, на підйомі, російський полк вів найнищівніший вогонь по нашому наступу; польові фігури на фланзі також безупинно грали на них. Кожен крок, який вони просували, був позначений рядами вбитих або поранених. 7-й стрілецький полк, розбитий штормом винограду, хитаючись туди-сюди, як якийсь хоробрий корабель, що бореться з бурею, чиї вітрила зникли, чиї щогли перекидаються, а фальшборти розбиті на шматки, але який все ще тримається на своєму відчайдушному шляху, підштовхуваний незгасним вогнем, за кілька секунд втратив третину своїх людей. На чолі зі «Старим Йа» це все ще тривало — колір втрачений на час, їхні офіцери впали, їхні файли швидко падали — вони закрилися, і все ще з поглядом, який ніколи не відривався від ворога, тиснули йому назустріч. Проте 23-й полк, якщо це було можливо, був більше підданий тому смертоносному граду. Менш ніж за дві хвилини від моменту, коли вони увінчали банк, і до моменту, коли вони наблизилися до батареї, буря побила дванадцятьох їхніх офіцерів, з яких вісім ніколи більше не піднімалися. Зменшені вдвічі, хоробрі загони з невгасаючим серцем прагнули досягти своїх жахливих ворогів. 19-й марширував аж до жерл гармат, що гуркочуть, які безперервно відкривалися й змітали їхні ряди; 33-й, який з найбільшою сміливістю просувався по пересіченій місцевості до флангу епола, де він був підданий величезному вогню та великим втратам від гармат і стрілецької зброї з пагорба вгорі, на мить був зупинений нещадним заливом цього залізного дощу. У їхнього генерала під час цієї жахливої ​​кризи, здавалося, була лише одна ідея — правильна чи неправильна, вона полягала в тому, щоб вдарити їх по батареї в самі зуби її гарячих і вогняних щелеп. Коли він їхав попереду, кричачи та підбадьорюючи своїх людей, його кінь упав і полетів у хмарі пилу. Невдовзі він піднявся й гукнув: «Зі мною все гаразд. Двадцять третій, переконайтеся, що я запам’ятаю цей день». Це справді був день, який запам’ятався кожному. Генерал Кодрінгтон у найвідважнішій манері їхав попереду своєї бригади та в’їхав на коні прямо на роботу, ніби показуючи своїм людям, що боятися нічого; бо до цього часу ворог, наляканий швидким, хоча і бурхливим просуванням бригади, відходив від флангів батареї і помітно коливався в їхньому центрі. Піхота за бруствером відходила на пагорб. Росіяни були у великому занепокоєнні та збентеженні. Вони підняли свої гармати, які були під загрозою відходу піхоти з флангів еполена, і відступили до своїх резервів, які були розміщені на висоті в тилу. У цьому зворотному русі їхня артилерія потрапила в колони піхоти і посилила нерегулярний характер їхнього відступу; але вони все ще продовжували стріляти, і їх було щонайменше втричі більше, ніж людей Легкої дивізії, які їх атакували. Коли сер Джордж Браун спустився, стрілець на ім’я Г’ю Ханнан допоміг йому сісти на коня, і, коли вони стояли під смертоносним вогнем, віддав честь, коли він сів на своє місце, і сказав:{114} «Чи потрібної довжини ваші стремена, сер?» Майор Норкотт на своєму старому зарядному пристрої, який, пронизаний кулями, носив його господаря цілий день, а коли закінчилася робота, ліг і помер, піднявся до редуту, куди також увійшли Браун і Кодрінгтон. (Резервним артилерійським коням вдалося відвести всі гармати, крім однієї, яка все ще була на позиції, і на цій гарматі, коли був здійснений перший ривок, офіцер 33-го полку на ім’я Донован видряпав своє ім’я.) У розбитих групах 23-й, до якого були змішані люди 19-го і 33-го полків, кинувся на земляний вал, перестрибнув через нього, вдарив багнетом кілька росіян, які чинили опір, і на мить стали господарями позиції. Капітан Белл з 23-го помітив, як візник марно спонукав батогом і ланцюгом двох вороних коней забрати одну з латунних шістнадцятифунтових гармат, які завдали стільки страт. Белл підбіг і, схопивши поводи, приставив револьвер до його голови. Він зліз з коня і втік. Белл за допомогою солдата 7-го полку на ім’я Пайл обвів коней навколо брустверу в тил нашої лінії, де гармата залишилася після того, як Легка дивізія була змушена відійти, і доповів про захоплення серу Джорджу Брауну. Коней посадили до нашої «чорної батареї». Це був лише епізод. Кольори 23-го були висаджені по центру парапету. Обидва офіцери, Батлер і Анструтер, були вбиті. Кольори були вражені в сімдесяти п'яти місцях, і стовп одного був пострілений у двох; його треба було зрощувати. Тим часом росіяни, бачачи, з якою жменькою людей їм доводиться мати справу, побадьорилися. Бригада та 19-та утримували укріплення майже десять хвилин, стримуючи масивні колони над ними своїм відчайдушним, але розсіяним вогнем. Де були опори? їх не було видно. Просування гвардійців, хоч і було чудовим, було дещо повільним. Дві темно-сірі маси, щетинившись сталлю на нашому фронті, почали рухатися до батареї. Чоловіки стріляли, але якийсь штабний офіцер або офіцери крикнули, що ми стріляємо по французам. Горнір подав сигнал «Припиніть вогонь». Росіяни наступали, а наші були змушені відступити. Дехто з ворогів, що наступали з-за погонів, продовжив погоню, але їх зупинила поява гвардійців.