Критика М. де Базанкура

Ці 12 гармат охоплювали схили, паралельні їм, або несли їх до основи. Основна батарея складалася з напівкруглого земляного укріплення, в якому знаходилися амбразури для 13 гармат. Праворуч і далі в тилу був інший бруствер з амбразурами для 9 гармат, які грали праворуч від мосту. Ліворуч, на невисокому хребті перед селом, вони поставили дві з половиною польові батареї, які відкинули за село на 1000 і 1200 сажнів. Перша батарея була на відстані близько 300 ярдів від річки, але пагорб піднімався за нею на 50 футів. Другий був повернутий більше вправо. Приблизно о 12.15, коли ми були приблизно за три милі від села, пароплави підійшли до обриву на південній стороні Алми, почали обстріл висоти, ворог був змушений відступити свою піхоту та гармати, а кораблі прикривали просування французів справа, і не дозволяли росіянам турбувати їх, поки вони не закріпилися на плато. О першій годині ми побачили, як французькі колони, накриті хмарою стрільців, борються на пагорби. Вони, наче бджоли, роїлися до скель, з-під кожного дерева, куща та каміння піднімалися дрібні клубочки диму. Праворуч вони створювали свої маси без опозиції. Побачивши загрозливу масу російської піхоти, яка повільно наступала, весь час ведучи величезний вогонь, французи, які формувалися в центрі, ніби зупинилися, але це було лише для того, щоб зібрати своїх стрільців, бо щойно вони сформувалися, вони збігли на пагорб і відразу ж розбили росіян, які безладно та з втратами бігли на пагорб. Ми могли бачити чоловіків, які падали з обох боків, і поранених котилися зі крутої крутини. Однак незабаром нашу увагу привернула наша безпосередня участь у битві. Оскільки я спав у таборі штабу, я приєднався до генерального штабу і деякий час їздив з ними; але коли вони зупинилися, якраз перед початком дії, майор Берк, який служив у штабі ад’ютантом сера Джона Бергойна, порадив мені піти у відставку, «оскільки, — сказав він, — я заявляю, що змушу самого сера Джона поговорити з вами, якщо ви цього не зробите». У той час було дуже мало видно з землі, яку займав штаб, і було так багато офіцерів разом з лордом Регланом, що було важко взагалі побачити перед собою; Тож, помітивши сера Де Лейсі Еванса дещо наперед праворуч від лорда Реглана, на височині приблизно за чверть милі, я розвернув свого коня, щоб приєднатися до нього, і за мить після цього круглий постріл пронісся над головами штабу, вистріливши в гвинтівки попереду них. Як виявилося, невеликий штаб сера Де Лейсі постраждав набагато сильніше, ніж великий штаб лорда Реглана, хоча штабний офіцер, здається, був твердо переконаний, що артилерія противника була частково спрямована проти тіла, до якого він належав. Навряд чи можна було перебувати в безпечнішому місці на полі, враховуючи, що з такого великого тіла лише двоє були поранені, тоді як п’ятеро з невеликого персоналу генерала Еванса були сильно поранені або контужені. Коли я дістався до сера де Лейсі Еванса, який віддавав накази бригадиру Адамсу, снаряди котилися по колонах, і люди зупинилися й лягли за наказом лорда Реглана. Сер де Лейсі сказав: «Що ж, якщо ви хочете побачити велику битву, ви маєте справедливий спосіб{108} отримати ваше бажання». У цей момент усе село на нашому фронті спалахнуло полум’ям — скирти та дерев’яні сараї навколо нього, що призвело до швидкого розгортання вогню, роздуваного легким вітерцем, який ніс дим та іскри до нашої лінії. Сер де Лейсі поїхав ліворуч, щоб позбутися цього роздратування та дістатися до своїх людей, і коли він це зробив, снаряд проскочив серед людей, які лежали просто перед нами. Зі стогонів і придушених криків було зрозуміло, що вони залишили мертвих і вмираючих на своєму шляху. Стрілці, що були попереду ліворуч від нас, різко зіткнулися з ворогом у винограднику, і, бажаючи побачити, що відбувається, я поїхав у цьому напрямку й прибув до місця, де стояв штаб легкої дивізії. Сер Джордж Браун саме в той час віддавав накази одному зі своїх помічників щодо «російської кавалерії на нашому лівому фронті». Я подивився через потік і справді побачив кінноту й гармати, які повільно рухалися до потоку з височини над його берегами; але моє око водночас помітило найстрашнішу на вигляд масу полірованих шоломів, увінчаних міддю, прямо над вершиною пагорба ліворуч від нас, на іншому березі річки. Крізь скло можна було чітко побачити, що це була російська піхота, але я вірю, що бравий старий генерал тоді вважав, що це кавалерія, і що подібна помилка призвела до серйозної помилки пізніше того ж дня, яка позбавила Легку дивізію частини її полкової сили та витратила її на «підготовку до прийому» уявної «кінноти». Сер Джордж виглядав сповненим боротьби, гладко виголеним, акуратним і компактним; Я не міг не подумати, проте в його привітанні до мене було трохи приємної злоби. Проїжджаючи повз, він сказав у дуже жвавій манері Гайд-парку: «День чудовий, містере Рассел». У цю мить усе наше світло майже затьмарили хмари чорного диму з палаючого села праворуч від нас, а передня частина російської лінії над нами вибухнула вулканом полум’я й білого диму — гуркіт артилерії став жахливим — ми чули важкий порив пострілу, ті жахливі звалища під землю і стукіт дерев, крізь які воно продиралося з нестримною люттю й силою; зі стін вилітали осколки й каміння. Це було досить провокуючим, коли мені так холоднокровно розповідали, що серед таких обставин був дуже гарний день; але в ту саму мить людям, які були поруч з нами, було наказано наступати, і вони швидко зробили це у відкритій лінії до стін, що обмежували виноградники перед нами. Оскільки в мене не було бажання вести моїх старих друзів із Легкої дивізії, я поїхав праворуч, щоб, якщо це можливо, приєднатися до сера Де Лейсі Еванса; І коли я вийшов на дорогу, я побачив посох лорда Реглана, що їхав до річки, і постріл пролетів близько до мене, один із яких справді вбив одного з двох оркестрів, які несли носилки біля мене, після того, як пролетів над головою мого коня. Воно відбило його обличчя, і він упав мертвий — жахливе видовище. Батареї G і B другої дивізії були розслаблені попереду і вели вогонь по росіянам з великою стійкістю; і час від часу ракета з вогняним хвостом і величезною хвилястою гривою білого диму з пронизливим криком мчала на масивні батареї ворога. Переді мною{109} все було димом — наші лежали нерухомо; але стрільці, очолювані майором Норкоттом, помітно верхи на вороному коні, відганяли ворожих снайперів із хоробрістю сигналу та очищали сади та виноградники на нашому фронті пошуковим вогнем. Коли я дістався до того місця, де востаннє бачив сера де Лейсі Еванса, його ніде не було, бо, як я потім почув, він їхав зі своїм посохом близько до річки біля палаючого села. Моє становище ставало незручним. Далеко в тилу був багаж, з якого нічого не було видно; але там, де я був розміщений, було дуже відкрито. Над моєю головою розірвався снаряд, і один із осколків зі злим гуркотом прорвався повз моє обличчя й повалив землю під ноги мого бідного поні. Поруч і переді мною стояв досить непоганий кам’яний будинок, одноповерховий, з великим подвір’ям, у якому було кілька стогів сіна, які ще не загорілися. Я в'їхав у цей двір, прив'язав свого поні до мотузки, яка прив'язувала один із риків, і ввійшов до будинку, який був заповнений уламками меблів, рваним папером, книгами, пір'ям і підкладкою для подушок, і влаштувався біля вікна, з якого було видно, як російські артилеристи обслуговують свої гармати; їхні фігури, тепер чітко виявлені на схилі пагорба, і знову загублені у вируванні диму. Я думав, який жахливий це був польовий день, і боровся з неспокійним бажанням потрапити на фронт, коли прямо наді мною пролунав жахливий гуркіт, ніби грім прогримів над моєю головою, і в ту ж мить мене вдарило й засипало уламками черепиці, розчину й каміння, вікно, з якого я дивився, розлетілося на шматки, частини даху впали, і кімната була розбита. наповнений димом.