О дванадцятій годині ночі проти понеділка, 18 вересня, лорд Реглан віддав наказ, щоб війська розбили намети на світанку, і щоб усі намети були відправлені на борт кораблів флоту. Пан де Базанкур стверджує, що французький маршал був готовий піти в похід 17-го і що він весь час сподівався це зробити, але англійці не були готові, оскільки мали величезну кількість перешкод. Далі він каже, що між генералами було домовлено відкласти марш до 11 ранку. 18-го, але ми знову затримали рух, коли настав час, і що маршал Сент-Арно написав лорду Реглану, щоб сказати, що він рушить без нього, якщо він не буде готовий наступного ранку.
О третій годині ранку 19-го табір прокинувся від гуляння, і 50 000 сплячих прокинулися до активного життя. Човни з кораблів стояли вздовж пляжу, щоб прийняти намети, які знову повернули на кораблі. Офіцери англійського комісаріату марно боролися з дуже дефіцитними засобами, які були в їхньому розпорядженні, щоб задовольнити величезні потреби армії з 26 000 чоловік у транспортуванні багажу, амуніції та продовольства; і {93} сцена, яка для недосвідченого ока здавалася сценою цілковитої плутанини, почалася і тривала кілька годин, полегшуючи лише стійкість і порядок полків, які проходили перед маршем.
Праворуч союзні війська прикривав флот, який рухався разом із ними у чудовому порядку, затьмарюючи повітря незліченними стовпами диму, готовий обстріляти ворога, якщо він загрожуватиме напасти на нас праворуч, і керував землею на відстані майже двох миль від берега.