Протягом (понеділка) 4 вересня шість англійських військових і чотири французьких військових залишили Варненську затоку, і з ранку до вечора не минуло й години, щоб близько шести чи восьми транспортів не зняли якір і не відійшли на північ до місця зустрічі в Балчику. Сер Едмунд Лайонс, який займався організацією експедиції, цілий день був зайнятий на борту свого флагмана, спілкуючись з берегом і флотом.
Сигнал для старту очікувався з великим нетерпінням, але вечір наблизився до основної частини англійської флотилії, яка все ще стояла на якорі у водах Варни, і, мабуть, востаннє в історії світу відгомін її берегів пробуджувався дріб’єктом англійських барабанів і музикою оркестрів наших полків, які, мабуть, більше ніколи не відвідають ці зловісні землі. Коли сонце заходило й кидало свої жовті промені на далекі пагорби, вершини яких утворювали наш кемпінг, і освітлювало рівний простір хвилястої пари над озером, не можна було не зітхнути перед пам’яттю тих, хто лежав далеко від землі своїх батьків, — чиї безіменні могили розкидані на кожній галявині й на кожному пагорбі на цьому недоброму мезійському ґрунті.
Однак настав завтра, а з ним життя і рух. Пістолет від адмірала! Сигнали від Імператора, резиденції влади агентів Адміралтейства! Радісна звістка по всьому флоту, що ми повинні зважитися і якнайшвидше вирушити на місце зустрічі в Балчик. Чимало вітрильних транспортів уже крадуться на південь під усім легким полотном, щоб отримати гарний прибуток. Усі пароплави були зайняті, вкриваючи затоку та прилегле узбережжя хмарами диму, крізь який, коли він зміщувався, піднімався й опускався, та рідшав під впливом різкого, свіжого бризу, можна було побачити місто Варну, все спалене та висохле вогнем, його білі мінарети, що жорстко височіли крізь серпанок, його берег, обрамлений незліченними човнами, гарматні стіни, поблідлі пагорби та рівнини навколо, усе ще густо всіяні таборами французів.