Табірне життя

Їхній табір, неподалік від міста, вартий того, щоб побачити його. Усі їхні намети розбивали регулярно, замість того, щоб їх розкидали по всій землі, а їхні коні (майже всі жеребці — таке іржання, брикання, кусання та бійки, які відбуваються між ними цілий день!) були акуратно прив’язані рядами, як коні звичайної кавалерії. Цих диких кавалерів було близько 3000, і важко було б знайти більш мальовничих негідників, якби для них обібрали світ від Скінде до Мексики. Багато з них були чудовими хлопцями, з тонкими жилавими ногами, красивими пропорціями, мускулистими руками та благородними, добре посадженими головами, справжньої кавказької форми; інші були огидними неграми з Нубії або худими, злісними на вигляд арабами, зі зловісними очима та голодним виглядом; а деякі були брудними марабутами, фанатиками з Мекки, запаленими під впливом свого хаджу, або паломництва. Вони були поділені на п’ять полків, і кожна людина отримувала франк на день від французької влади. З цієї причини багато наших башів «повтекли» від полковника Бітсона та англійських офіцерів і приєдналися до французів. У полковника Бітсона не було грошей, щоб заплатити їм, і, справді, було не дуже зрозуміло, чи він мав санкцію чи, у всякому разі, схвалення лорда Реглана, хоч би яке обличчя він отримав від влади країни. Оскільки Омар-паша просувався на північ і залишав більшу територію між своєю армією та союзниками без військової окупації, ці дикі й безрозсудні люди, дезертируючи як від Бітсона, так і від Юсуфа, ставали все більш неприємними та почали вдаватися до своїх старих звичок насильства та грабунку.