Табірне життя

Ми повертаємося до Варни, де бачимо ту саму жахливу чуму пізніших днів світу, що розвивається з дедалі більшою силою та енергією. Увесь червень і липень я жив у таборі в Аладині та Девно з легкою дивізією, здійснюючи випадкові екскурсії до Варни або до таборів інших дивізій; і хоча спека іноді справді була дуже сильною, серед чоловіків не було жодних скарг, за винятком того, що діарея почала ставати звичайним явищем приблизно на початку липня. У день святого Світіна у нас був сильний дощ, кілька громів і блискавок, і сильний вітер. 17 числа я чув, як кілька моїх друзів скаржилися на депресію, тяжкість, тугу тощо та «бажання щось зробити», і чоловіки демонстрували сліди того самого почуття. У ніч на 19-те, спустившись{58} до річки, щоб відвідати артилерійського капітана Андерсона, я був вражений появою величезної кількості маленьких темних жуків, які задули наші свічки та зграями повзали по наметах. 20 числа, оскільки я очікував, що буде рух вниз до Варни, і хотів отримати деякі артикули спорядження, я поїхав туди з деякими офіцерами. До цього часу в Легкій дивізії не було жодного випадку холери; але рано вранці в неділю, 23-го, він спалахнув з такою ж надзвичайною жорстокістю та фатальним ефектом, який відзначив його появу у французьких колонах, і табір був негайно розбитий, а люди рушили до Монастіра, дев’ять миль далі, у напрямку до Балкан.