Відправлення Легкої дивізії

Варна — це таке місто, яке могло бути створене тільки кочовою расою, що повторює звички цивілізованих націй. Якби смуги не були такими погано вимощеними, такими нерівними і такими болючими для пішохода, як ті в Галліполі; якщо вони не такі криві, зубчасті та звивисті; якщо вони не такі складні й фантастично підступні, то лише тому, що природа поставила наперекір зусиллям людини й заборонила туркам робити місто, побудоване на майже рівній поверхні, таким же неприємним для проходження, як місто, засноване на схилі пагорба. Пройшовши 100 миль, — узбережжями, які нагадують вам узбережжя Девонширу, коли їх можна побачити крізь тумани та випари, і які простягаються на західній стороні Чорного моря хвилястими складками зеленого дерева, що піднімаються одна над одною, або переходять у горбисті вершини, усі вкриті чудовою зеленню та природними насадженнями найгустішого листя, так що краєвид має вигляд схоже на парк і культивоване повітря, яке лише заперечує пошук телескопа, — судно, що прямує до Варни, огинає мис помірної висоти зліва і, проходячи повз земляний форт, що стоїть на вершині, кидає якір у напівкруглій бухті приблизно півтори милі завдовжки та дві милі завширшки, на північному боці якої розташоване місто, добре відоме своїми важливими зв’язками з історією боротьбою між Росією та Портою та її облогою в 1829 р. Затока нахиляється до берега, у вершині півкола, утвореного її берегами, і земля настільки низька в цьому місці, що прісна вода з сусідніх пагорбів утворює велике озеро, яке простягається на багато миль через болота та рівнини, які тягнуться на захід до Шумли. Варна побудована на злегка піднятому піщаному березі на березі моря, висота якого так різна, що в деяких місцях стіна навколо неї знаходиться на рівні води, а в інших стоїть на двадцять-тридцять футів над нею. Нижче цього берега є серія рівнин, що простягаються навколо міста, аж поки не губляться в пагорбах, які, стрімко впавши в море на північно-східному боці, піднімаються терасами на висоту 700 або 800 футів на відстані трьох миль від міста і тягнуться на захід, щоб зустріти відповідний ланцюг пагорбів на південних краях затоки, таким чином. огороджуючи озеро й рівнини між ними своєрідною природною стіною, яка, як і вся решта країни, покрита хмизом і невеликими деревами. Кам'яна стіна десять футів заввишки, пофарбована білою фарбою, з бійницями, побудована навколо цього місця; і деякі окремі батареї, добре забезпечені важкими гарматами, але не дуже претендували на оборонні споруди, були зведені перед стінами з боку суші. На березі моря споруджено чотири батареї, забезпечені також важкими гарматами — дві з них земляні та габіонні, дві інші — з кам’яними парапетами та амбразурами. Над цими стінами, серед неправильних джунглів дахів із червоною черепицею, видніються будинки{41} цього місця з кількома мінаретами, що височіють над мечетями. Кути роботи є неправильними, але в більшості випадків стіни побудовані так, щоб допускати достатню кількість флангового вогню по атакуючим силам. Тим не менш, частина внутрішньої сторони затоки та інші частини однаково доступні для вогню батарей на незначних пагорбах навколо міста. Будинки міста побудовані з дерева; тут проживає близько 12 000 або 14 000 жителів, але в найменшому селі Дорсетшира більше суєти, веселощів і життя, ніж тут, якщо тільки не спуститися до місця посадки чи не відвідати базар, куди мешканці стікаються заради розваг чи справ.