Пробувши кілька днів в Аладині, я поїхав до Варни і був вражений змінами, яких зазнало це місце. Старі глухі бічні стіни було зламано, і відкрилися крамниці, в яких можна було придбати не лише предмети першої необхідності, але навіть предмети розкоші;{47} вулиці, колись такі нудні й тихі, знову відлунювали сміх і брязкіт доміно в новостворених кав’ярнях. Торговці вином і торговці вином з Алжиру, Орана, Костянтина, Марселя, Тулона встановили кіоски та магазини, де можна було придбати лікери, спиртні напої, французькі та сільські вина за цінами, нестерпно високими. Місцеві жителі наслідували приклад. Нитки німецьких ковбас, сушених язиків, дротяної шинки, пляшок із солоними огірками звисали з крокв старого турецького хана, який ще кілька днів тому був притулком лише непристойних комах; а порожній склад перетворили на гарно побілений і весело пофарбований «ресторан «Армії Сходу» для панів офіцерів та унтер-офіцерів». Назви вулиць, згідно з галльською номенклатурою, надруковані чорним кольором на акуратних бланках угод, були прикріплені до стін, щоб можна було знайти дорогу з місця на місце, не проходячи безладних блукань, якими зазвичай характеризується просування незнайомця турецьким містом. Одну вулицю назвали вулицею Ібрагіма, іншу — вулицею Госпіталю, третю — вулицею Юсуфа; головний провулок називався Корсо, наступним був вулиця Французьких Пошт; і, оскільки всі ці назви були дуже зручні та мали певне значення, жодна насмішка не повинна завадити визнати, що французи справляються з цими речами краще, ніж ми. Хтось хотів знайти генерала Канробера? Варто було лише запитати першого француза, якого він зустрів, і той сказав би йому піднятися на Корсо, повернути праворуч, до кінця Рю де л'Гопіталь, а ім’я генерала було намальовано великими літерами над дверима його покоїв. Французька пошта та французький госпіталь були достатньо вказувані назвами вулиць. Де в цей період була англійська пошта? Ніхто не знав. Де жив англійський генерал? Ніхто не знав. Де був госпіталь для хворих солдатів? Ніхто не знав.
12 числа 5-й драгунський гвардійський загін, який залишив Корк 28 травня, був висаджений з Гімалаїв. Французи з Галліполі вже підійшли до нижніх Балкан. Через хворобу лорд Реглан на кілька днів був прикутий до своїх квартир у Скутарі. Герцог Кембриджський і його штаб висадилися 14 червня, а разом з ним прибула бригада гвардійців.
Висадка гвардійців відбулася швидко й комфортно, що викликало велику честь офіцерів. Французи допомагали з найщирішою доброзичливістю. З власної волі люди з артилерії та егерів спустилися на берег, допомогли завантажити вози з бізонами, стукати погоничів, відштовхувати тубільців з дороги, показувати дорогу і, власне, зробити себе корисними для всіх.{48}